#HeForShe: українські чоловіки говорять про рівність

Авторка: Ірина Славінська

Фото: L’Officiel

#HeForShe – рух солідарності за рівність статей, створений організацією «ООН-Жінки». Цей рух має на меті залучити чоловіків до боротьби, адже у більш справедливому суспільстві краще живеться всім – і жінкам, і чоловікам. Представляємо вашій увазі спільний проект «Поваги», L’Officiel Online та Національного Демократичного Інституту – інтерв’ю в стилі #HeForShe з п’ятьма чоловіками різних професій і поколінь. Не всі їхні ідеї ми поділяємо, але до голосу кожного з них цікаво прислухатися. Отже, в центрі уваги – власний професійний досвід, робота жінок у політиці, сексизм у медіа, жінки-лідерки, а також ідеї та поради про те, як змінити на краще ситуацію із гендерною нерівністю.

Продюсер телеканалу «1+1» Анатолій Єрема

l4-1200

Бути «HeForShe»

Бути «HeForShe» означає не помічати різниці між жінками та чоловіками в професійній роботі. Жінки – це половина соціуму, що доповнює його своїми якостями.

Про сексизм у медіа

Сексизм у медіа часто є неусвідомленим, адже люди є продуктами суспільства й у своїй поведінці відтворюють суспільні стереотипи, наслідують моделі, що існують. Поведінкові шаблони дуже в’їлися, тому, навіть якщо людина й відчуває, що щось не так, виправлення потребуватимуть тривалого часу та послідовної роботи над собою.

Мене найбільше вражає сексизм навіть не в нашому цеху журналістів і менеджерів, а в рекламі. Коли їдеш містом і виїжджаєш за Київ, то вражає експлуатація жіночого тіла та хтивих інстинктів.

Якщо подивитися на медіа як на професійний цех, то в моїй команді все порівну. Я знаю, що журналістика часто є «жіночою» професією, особливо на нижчих щаблях. Але серед успішних медіаменеджерів є талановиті жінки, хоча, можливо, чоловіків тут трохи більше.

«Автоматичні» реакції та робота над собою

Думаю, усе залежить від виховання. Мене виховали так, що жінки нічим не відрізняються в правах від чоловіків. Зрештою, мене таким, яким я є, зробили жінки. Маю на увазі вчительок – саме жінки переважно працюють у школах. Вони мене навчили та виховали. Тому сьогодні, коли я бачу розумну, талановиту жінку, обов’язково їй про це кажу.

Як інших навчити? Треба вмикати мізки. Достатньо роззирнутися довкола та подумати.

«Жіноча» та «чоловіча» робота

Якщо Надя Савченко захотіла літати, то вона літає, зробивши для цього все. Але існують професії, де працю жінок суспільство ніби більше заохочує, адже діє стереотип про чоловіка-годувальника родини. Згідно з цим стереотипом, ніби й не страшно, коли жінка працює на малооплачуваній роботі вчительки чи виховательки, не страшно, коли не робить кар’єру.

Серед моїх знайомих є чимало родин, де все навпаки, де саме жінки заробляють більше. Тут усе залежить не від статі, а від того, хто як улаштувався. Це закономірно, бо ми живемо в інформаційну еру, коли фізична сила має менше значення. Це теж не означає обов’язкову жіночу слабкість. Мене жінки не раз клали на лопатки.

Жінка та кар’єра

Я ніколи не дивився на телевізійну кар’єру як на щось окреме для чоловіків і жінок. Коли я розміщую оголошення про вакансію, то ніколи не уточнюю стать, адже важливі насправді інші речі. Чи розумна, чи професійна ця людина? Чи вміє вона працювати в команді, чи знайде порозуміння з іншими колегами, чи впишеться в нашу команду?

Так, у силу фізіології жінка може піти в декрет, але я це завжди тільки вітаю: на мою думку, немає успішних працівників без особистого життя.

Я не хочу, щоб мої люди перетворювалися на зомбі. Коли я бачу, що хтось починає жити на роботі, то завжди кличу таких працівників на каву, розпитую, що сталося, та пояснюю, що такий графік роботи не свідчить про відданість справі. Я не люблю, коли з працівником не можна обговорити нову виставу, книжку чи фільм. Колеги після таких розмов переважно замислюються та змінюють свою поведінку. Можна жити роботою, але не жити на роботі.

Змінити ситуацію своїми руками

У нашій компанії я не спостерігаю випадків сексизму. Якби вони були, то, як представник топ-менеджементу, я мав би можливість поставити це питання.

Жінки-лідерки

Зустрічав я їх дуже багато. Почати можна з улюблених моїх учительок у школі. Ми зазвичай кажемо «вчителі», хоча правильніше казати «вчителі та вчительки», «лікарі та лікарки» – треба тренуватися та звикати. Згодом я в кожній галузі знаходив прекрасних фахівчинь. Наприклад, моя наукова керівниця, світлої пам’яті їй, Наталя Шумада, котра була взірцем викладача. Таких жінок так багато, що я боюся когось не назвати.

Жінки в політиці

В Україні гендерний баланс більш-менш дотриманий у тому, що стосується повсякденного життя та виробництва. Але чомусь не у Верховній Раді, хоча там також стало більше жінок.

Думаю, тут причиною є суспільні упередження: люди мають стереотип, що політикою повинні займатися чоловіки, а не жінки. Така розстановка сил ніколи не влаштовувала мене як громадянина.

Водночас я переконаний, що потрібно дивитися не тільки на стать політика, але й на його чи її ідеї, цінності, думки щодо того, як він або вона планує змінювати країну. Якщо наші цінності збігатимуться – я підтримаю й жінку, і чоловіка, оскільки мої політичні симпатії не залежать від статі.

Мені здається, що збільшення кількості жінок у політиці вплине на суспільство. Наприклад, країни, де президент – жінка, відрізняються. Я сам щойно повернувся з Литви, де помітно, як громадяни країни пишаються тим, що в них жінка – президент.

Журналіст, голова ГО “Громадське радіо”, Андрій Куликов

l2-1200

Бути «HeForShe»

Не в гаслах справа. Можна ніде про це публічно не оголошувати, але, якщо виникне потреба, заявити про свою позицію.

Була така радянська пісня: «Друг – він третє моє плече, буде зі мною завжди, а трапиться, що він закоханий, а я на його шляху – піду вбік. Такий закон – третій має піти». Я думаю, що необхідно вчасно поступитися.

Сила в тому, щоби не вірити, а знати. Усвідомлювати, чому важлива рівність. Нічого доброго не вийде, якщо механістично впроваджувати її засади. Коли ж ти усвідомив, зрозумів, пояснив собі, переконав себе – тоді й починаєш цьому сприяти.

Про сексизм у медіа

Можна почати з мови. Коли йдеться про роботу журналістів, то зазвичай фемінітиви вживають рідко. Я думаю, що варто вживати множину або казати «журналістки й журналісти», «репортерки й репортери», «редакторки й редактори». Важливо мати на увазі, що фемінітиви в українській мові є, що вони зафіксовані в граматиці.

Також можу розповісти про свій викладацький досвід. Почав викладати приблизно 9 років тому й відтоді звернув увагу, що на журналістиці пропорція змістилася в бік жінок – якщо порівнювати з часами, коли я вчився на факультеті журналістики.

Натомість у реальних редакціях після навчання жінок менше. Думаю, це пов’язано з тим, що чоловіки ще не звикли користуватися законними правами, як-от декретною відпусткою.

Також якщо вести мову про внутрішньоцехові журналістські традиції, то традиційно так звані «серйозні теми» – політика, економіка, сільське господарство, а також серйозні – аналітика, коментар – були прерогативою чоловіків. Тому ж і на керівних посадах у медіа були переважно чоловіки – ті, які пишуть на «серйозні» теми.

Цей мій радянський досвід цікаво контрастує з досвідом роботи в Українській службі BBC у Лондоні. Саме там мені трапилася моя найперша жінка-керівниця – докторка Елізабет Робсон. Скажу, що, маючи за плечима досвід роботи під началом трьох чоловіків, різниці в роботі я не відчув.

Також дуже важливо звернути увагу на показову ситуацію в незалежних і регіональних медіа. Є чимало нових видань або тих, що перебудувалися, і я тут веду мову зокрема про дуже багато районних газет, радіостанцій і телестудій, про які ми переважно не знаємо, де жінки відіграють велику роль. Я це знаю, бо частенько зустрічаюся з колегами з провінцій.

«Автоматичні» реакції та робота над собою

Я щиро вірю, що не допускаю в собі сексистських реакцій. А як навчити цього інших? Думаю, точно не нагадуваннями про те, що жінки мають бути рівними з чоловіками. А якщо ми скажемо, що чоловіки мають бути рівними з жінками, то чи ми визнаємо вищість чоловіків, а чи навпаки? Думаю, плідними будуть історії успіху, подані як історії нормального життя, а не щось екстраординарне.

«Жіноча» та «чоловіча» робота

Пам’ятаю, коли прийшов працювати на телебачення та радіо, то обладнання, що ми на собі носили «в поле», було дуже важким – зважити бодай мобільний магнітофон. Що не кажіть, сексист, не сексист, а не кожна жінка може таке носити – можливо, їй навіть не рекомендовано таке тягати, з огляду на статуру, вагу тощо. Тож раніше було так, що чоловік-кореспондент допомагав носити обладнання операторам будь-якої статі – просто через те, що важило воно багато, самотужки не впораєшся. І коли ти навчаєшся допомагати операторові зі штативом не тому, що то «вона» або «він», а тому, що то оператор, то ти вже на правильному шляху. Сьогодні в цеху такої проблеми нема – нове обладнання важить набагато менше.

Якщо говорити про мій особистий досвід, то всі найліпші редактори телевізійних новин, із якими траплялося працювати, були жінками.

Жінки та кар’єра

За часів СРСР у редакціях панував розподіл, де жінок ставили переважно в «несерйозні» відділи – на кшталт опрацювання кореспонденції читачів. У «серйозних» відділах жінка могла бути рядовим працівником, максимум – чиїмось заступником.

Ситуація сьогодні змінилася: жінок на керівних посадах і в публічному просторі стало більше. Частково це пов’язано з тим, що збільшилася кількість редакцій, і вони потребують більшої кількості кадрів. З’явилося більше простору, більше посад, на які прийшли працювати жінки.

У моїх очах є людина-фахівець, людина-фахівчиня, і цього достатньо.

Змінити ситуацію своїми руками

Я очолюю ГО «Громадське радіо», і робота такого незалежного мовника вже є інструментом перетворення суспільства на більш справедливе.

На які сфери можна вплинути? На усвідомлення того, що ми ділимо відповідальність за цей світ, за наше майбутнє. Якщо брати в найпростіших термінах, ну це так само, як приєднатися до демонстрації або долучитися до гнобленої меншини. Є час, коли треба бути з ними, у тому числі видимо та публічно. Водночас є важлива, але невидима повсякденна робота, якою теж не варто нехтувати.

Моя філософія – не ставити бар’єрів. Тоді все відбудеться максимально природно.

Жінки-лідерки

Окрім уже названої Елізабет Робсон, хочу розповісти про Леоніду Крушельницьку, яка обіймала посаду програмного асистента Української служби ВВС. Сама вона була дуже талановитою журналісткою, але її робота в нашій команді – яскравий приклад того, як прилаштувати свої прагнення до потреб. Ця людина, як мені здається, навіть трохи стримувала свої обдарування, бо відчувала, що саме на цій роботі програмного асистента молодій Українській службі ВВС може надати якомога більше допомоги. У неї була гарна перспектива для кар’єрного зростання і професійного вдосконалення, але вона свідомо, за моїми враженнями, кілька років віддала роботі в Українській службі ВВС.

Ми дуже цінували Лєо. Якщо Елізабет була видимою лідеркою й за манерою поведінки, і за посадою, то Лєо була неформальною лідеркою. Сторонньому спостерігачу, напевно, навіть за 2 – 3 дні не вдалося б визначити, що вона є лідеркою, бо вона була нею для тих, хто готовий був це лідерство сприйняти.

Дуже важливо бути готовим або готовою сприйняти чиєсь лідерство, оцінити ті переваги, які дає той факт, що людина на якийсь час виходить на перше місце.

Жінки в політиці

В українській політиці наразі недостатньо політики, а не жінок чи чоловіків.

Розвиток ставить усе на місця, якщо не створювати штучних перешкод. Я думаю, що питання не в тому, щоби створювати штучні привілеї або допомагати, а питання в тому, щоб не перешкоджати. Коли не перешкоджаєш, то воно вирівнюється.

Журналіст, голова Творчого об’єднання документальних фільмів і програм Національної телекомпанії України Юрій Макаров

l1-1200

Бути «HeForShe»

Це можливість не відчувати приниження. Коли я бачу чуже приниження, то сам почуваюся приниженим, а для мене це великий дискомфорт. Натомість комфортно я почуваюся, коли на моєму полі таких випадків не стається, а також тоді, коли спроба когось принизити негайно гальмується. Бути «HeForShe» – це фактор мого особистого комфорту, і в цьому сенсі йдеться про суцільний егоїзм.

Про сексизм у медіа

Мені здається, що на тому рівні та в тих галузях діяльності, де оперую я, сексизму немає. Але варто піднятися буквально на щабель вище, як помітною стане, як мінімум, асиметрія.

Доки дискримінація тебе самого не торкнеться, ти ніколи про неї не замислишся. Це універсальне правило, що не залежить від твого рівня емпатії чи того, наскільки ти «заточений» на цю тематику, наскільки ти чутливий до таких тонких матерій, як інтереси іншої людини.

«Автоматичні» реакції та робота над собою

У певному середовищі однодумців ви можете кепкувати з якихось сталих правил, іронізувати з їхнього приводу та піддавати їх сумнівну. Євреї можуть розповідати єврейські анекдоти, і ніхто тебе в такій комунікативній ситуації не запідозрить в антисемітизмі. Так само мої знайомі жінки можуть жартувати на тему стереотипного бачення жінки та її «призначення», але це не означає, що ми піддаємо сумніву потребу створення більш справедливого суспільства.

Усе стає менш розкуто, коли виходиш за межі близького кола однодумців і опиняєшся в середовищі, де сексистські стереотипи процвітають. Буває, що починаєш пояснювати людині, а вона не розуміє та реально губиться. Мовляв, а що тут такого. У такій справі все залежить від «густини обстрілу». Якщо кількість меседжів на одиницю площі невелика, то є ймовірність, що вони просто не доходять до адресатів або доходять, але в спотвореному вигляді. Тож треба пробивати стіну та досягати нового рівня емпатії.

«Жіноча» та «чоловіча» робота

У часи СРСР для журналісток там, де починалася партійна «скляна стеля», починався чоловічий світ. На низку посад жінок просто не брали. І це сприймалося автоматично — як погода. От тільки погоду ми між собою обговорювали та коригували її вплив на наше життя, узявши з собою парасольку. А от від «скляної стелі» не допомагала жодна парасолька.

Усе почало змінюватися лише після Незалежності, коли виникли нові медіа з новими редакціями та іншою етикою праці.

Жінки та кар’єра

Якщо ти бачиш у професійному житті асиметрію, то це привід замислитися. Чи йдеться про порушення правил, звичай, результат добровільного вибору? Чи самі жінки орієнтовані на кар’єру та на самореалізацію?

Наприклад, заступниця одного з моїх друзів під час співбесіди чесно сказала, що не претендує на посаду директора, бо це не дівчача справа, а чоловіча. Чому так сталося, що кваліфікована працівниця відмовляється від підвищення? Описана історія стосується умовно старшої вікової групи на ринку праці.

Скоро на ринок праці вийде наймолодше покоління жінок. Чи виховано їх так, щоби вони не відмовлялися від вищих посад?

Змінити ситуацію своїми руками

Мої інструменти специфічні. Коли ти займаєшся публіцистикою, то відчуваєш, що між колонкою та проповіддю дуже тонка межа. Ще 5 хвилин – і ти вже як священик. Треба себе вчасно зупиняти, не захоплюватися, тому що ти просто стаєш смішним. Публіцистика, у принципі, дає можливості впливати на суспільну думку та посилювати емпатію читачів, слухачів, глядачів. Усе залежить від того, чи тебе чують і слухають.

Крім того, у журналістиці можна працювати не лише з прямим висловлюванням, але і з відбором контенту. Наприклад, ти можеш запрошувати одних і не запрошувати інших. Я особисто не уявляю, що запросив би до себе на шоу людину, з якою довелося би потім битися в ефірі.

Жінки-лідерки

Серед вищої ланки керівництва ЗМІ кількість жінок мінімальна. Я можу згадати Юлію Мостову, Севгіль Мусаєву й Олену Притулу. Також варто згадати про заступницю Зураба Аласанії – Дарію Юровську, яка займається всією оперативною діяльністю, що стосується контенту.

Піднімімося ще на ланку вище: чи є жінки серед власників великих національних медіа?

Я не думаю, що в галузі, яка саморегулюється, потрібні якісь квоти. Але якщо ти бачиш таку асиметрію, то це привід поставити запитання. Це частина ширшого контексту, що корінням сягає в минуле. Перш ніж зміниться покоління, говорити про зміну парадигми та зміни ментальності, боюся, не можемо.

Жінки в політиці

Я був би радий сказати, що жінки відповідальніші й моральніші, але це не так. У нас дуже складно відволіктися від персоналізованого погляду на політику – говорять про імена окремих персоналій, а не про ідеології. Загалом наш політикум не є таким, яким би мав бути в розвиненій країні.

Наше суспільство недоотримує через те, що обирає не сценарії майбутнього, а людей, які йому дурять голову. Тих, кого ми собі вибираємо, обирають і жінки, і чоловіки – кожен і кожна з рівною мірою відповідальності чи безвідповідальності. Усі виборці просякнуті певними забобонами та є носіями консервативного дискурсу, який не дозволяє більш розвиненим членкиням суспільства реалізуватися.

В українській політиці взагалі «нрави» дрімучі. І там, безумовно, ні про які гуманітарні пріоритети йтися не може – це взагалі не з того тезаурусу. Якщо йдеться про просвітництво, то просвіщати треба більшою мірою жінок – майбутніх політиків. Дрімучість не перевиховується й не міняється. Думаю, щось реально змінити можна тільки фізично, у процесі ротації.

Літературознавець, викладач Києво-Могилянської академії Ростислав Семків

l3-1200

Бути «HeForShe»

Підтримувати тих жінок, які мають здібності та перспективи в тих сферах, до яких я дотичний. Підтримувати їхні прагнення й давати, наскільки це можливо, конкретну допомогу чи співпрацю.

Про сексизм у медіа й освіті

Якщо говорити про літературу, то вона залишається доволі сескистською, оскільки більшість письменників складали чоловіки. Ситуація почала змінюватися лише протягом останніх 15 – 20 років.

Якщо подивимося на офіційну Спілку письменників, то це буде дуже помітно. Так само ця закономірність спрацює, якщо поіменно згадаємо письменників, які голосно заявляли про себе на початку Незалежності – серед них будуть Валерій Шевчук, Юрій Андрухович, Юрій Винничук та інші чоловіки. І лише 1996 року, коли «Польові дослідження з українського сексу» Оксани Забужко з’являються, починає щось змінюватися й постає багато жінок-письменниць.

У свідомості самих чоловіків-авторів ситуація змінюється не дуже сильно: нові українські книжки з точки зору гендерного балансу часто є сексистськими. Якщо в них і є ролі для жінки, то переважно емоційні та пасивні, що підтверджують стереотипи. Водночас, уже й Василь Шкляр у «Марусі», і Юрій Винничук у «Аптекарі» роблять свої спроби щось змінити та запропонувати нових жіночих персонажів.

А от в українському академічному середовищі справи з балансом жінок і чоловіків порівняно кращі: жінок, які викладають, значно більше, ніж чоловіків. На етапі студентства в гуманітаристиці, наприклад, узагалі немає гендерного балансу – там переважно навчаються дівчата-студентки. Можливо, це пов’язано з тим, що гуманітаристика стереотипно вважається вчительською професією, що не дасть великих заробітків, тому не підходить чоловікам.

Насправді ж навчання на філології передбачає амбіцію бути автором чи авторкою – досліджувати тексти, писати статті, займатися художньою творчістю. На жаль, до завершення навчання в більшості ця амбіція зникає. Справді невеликий відсоток випускників-випускниць, особливо випускниць, після завершення гуманітарного факультету займаються тим, для чого вони найкраще підготовлені – писати, породжувати сенси. До числа чинників треба додати обмежені можливості бути десь надрукованими і проявити себе.

«Автоматичні» реакції та робота над собою

Усе починається з усвідомлення. Ясно, що стереотипів дуже складно позбутися. Варто врахувати й те, наскільки важливими для формування особистості є перші 12 років життя дитини. У моєму випадку вони припали на дуже нецікаві та стереотипні радянські часи, тому якісь речі залишилися та іноді можуть виринати. Але це не проблема: усе залежить від того, наскільки ми свідомі цього. Нехай стереотип і спрацює, але важить те, що ми з ним зробимо.

Для багатьох чоловіків саме стереотипи є єдиною підставою ідентичності – наприклад, обов’язкова самореалізація. Це виглядає смішно, але багато хто тримається за стереотипи саме з таких міркувань. Звичайно, так не повинно бути.

Щоб кардинально це змінити, треба починати з більш ранніх стадій, тож процес може бути довгим і складним. Водночас усе може суттєво пришвидшитися з допомогою сучасних нових медіа та ЗМІ.

«Жіноча» та «чоловіча» робота

Існує стереотип про «чоловічий» спосіб вирішення проблем – це агресія, натиск, швидкість, простота. Це неправильно. Коли команда недоотримує участі жінок, то в багатьох випадках нездатна до якихось альтернативних рішень. Звичайно, я не кажу, що за чоловіками закріплено hard power, а за жінками – soft power. Я маю на увазі, що в будь-якому випадку важливо мати інший погляд та чути альтернативні способи вирішення.

Жінки та кар’єра

Треба просто не робити розрізнень і намагатися виявити максимальну ефективність людини, незалежно від статі. Наприклад, для мене не має значення, хто пише дипломну роботу – студентка чи студент. Я хочу концентруватися на інших речах: спільній діяльності, обміні інформацією, думати про те, як краще написати наукове дослідження. Гендерного розрізнення тут узагалі не повинно бути. Наука передбачає рівнозначне ставлення.

Те ж саме я бачу зі свого досвіду роботи у видавництві. У видавничій сфері сьогодні взагалі не має значення, хто працює. Абсолютно всі ланки видавничої діяльності не мають гендерного маркування. Це пов’язано з розвитком технології: після того, як на поліграфічних комбінатах відпала потреба носити важкі свинцеві плити, фізична сила стала несуттєвим чинником.

Змінити ситуацію своїми руками

Потрібно більше співпраці – саме робота між собою по горизонталі здатна вирішити проблему. Головним ворогом є дискримінація, тож її варто уникати. Надзвичайно важливо дивитися довкола себе й у кожний окремий момент запобігати нерівності. Кращу та більш справедливу ситуацію можна не лише уявити, але й створити.

Жінки-лідерки

Яскрава жінка-лідерка, з якою мені трапилося зустрітися та працювати разом, – це Соломія Павличко.

Задля справедливості варто розширити контекст, бо в мене були наукові керівники й чоловіки, і жінки. Але саме Соломія Павличко суттєво вплинула на мою академічну біографію: разом ми написали магістерську роботу. Під час спільної роботи в багатьох випадках вона показала мені зразок, як узагалі має поводитися, діяти, розуміти світ людина-гуманітарій.

Мене вразила її переконаність у тому, що гуманітаристика має сенс і вплив. Те, що спільнота не дуже була переконана в цьому, – то були проблеми спільноти. Тоді Соломія діяла не одна, довкола неї згуртувалися й жінки, і чоловіки з академічними зацікавленнями. Коли я потрапив у магістратуру Могилянки, то застав зовсім інший тип кафедри, аніж той, який бачив раніше. На кафедрі був гендерний баланс, поруч працювали і старші професори, і сильне середнє покоління. Це було середовище плідної, дружньої, але конкуренції. Колеги мали різні методи та підходи, і ця збалансованість давала й дає хороші результати.

Жінки в політиці

Політика – це сфера, яка керує суспільством, а воно складається з чоловіків і жінок. Тому, якщо ми говоримо про представницьку демократію, у політиці має бути відповідне представництво чоловіків і жінок. Але це не єдиний критерій: мають бути так само вихідці з сільської місцевості, мегаполісів, містечок.

Для посилення співпраці з жінками, наприклад, у політиці, партії могли би робити те, що свого часу робили скандинавські партії: шукати більше активних жінок. У сучасній Україні їх доволі багато у волонтерському русі. Активних жінок треба заохочувати, просувати, рухати…

Народний депутат від БПП Сергій Лещенко

l5-1200

Бути «HeForShe»

У нормальному суспільстві непотрібне регулювання, але в українському, яке перебуває в перехідному процесі, регулювання необхідне. У політичному управлінському сенсі це вирішується імперативними настановами. Їх я й можу допомогти впровадити як автор законопроектів.

Про сексизм у політиці

Я думаю, що сексизм присутній у політиці. Я бачив його прояви на власні очі. Деякі депутати дозволяли собі сексистські випади щодо жінок. Так само сексизм присутній і в підкреслено позитивному ставленні до жінки – це ніби бажання виокремити її як винятково позитивного персонажа.

«Автоматичні» реакції та робота над собою

Ми були в Норвегії 2015 року – це була організована норвезьким парламентом поїздка, куди на запрошення спікера парламенту поїхала група депутатів. І ось нас запросив на вечерю спікер парламенту Норвегії – це друга особа країни після короля. Сидять депутати, жінки віце-спікерки, наші депутати-міліцейські генерали, які нічого не розуміють англійською мовою… І от після четвертого тосту один із наших депутатів-генералів вирішив сказати тост. Це був дуже традиційний для України тост, але тотально незрозумілий та образливий для норвезьких жінок. У ньому йшлося про те, що жінка відіграє особливу роль для чоловіка, що вона прекрасна, як троянда… Одним словом, нашарування всіх радянських і пострадянських комплексів – на купу.

Присутні норвезькі жінки були надзвичайно приголомшені та сказали, що таких слів не чули останніх 40 років. Не думаю, що з боку генерала це був вияв агресії. Тут радше йдеться про відсутність розуміння культури й місця жінок у світі.

«Жіноча» та «чоловіча» робота

Особисто мені комфортніше, коли в мене помічник – жінка. Думаю, це залежить від психотипу кожної окремої особистості. З чоловіками мені було б важче комунікувати. Звичайно, у мене немає до помічників жодного іншого ставлення, окрім професійного. Але мені здається, що жінки у зв’язці з чоловіком працюють краще – тут, звичайно, маю на увазі також і роботу чоловіка як підлеглого в жінки.

Змінити ситуацію своїми руками

Наприклад, ми ухвалили один із законів, який стосується фінансування партій. Там передбачена бонусна сума грошей з бюджету, яка надаватиметься тим партіям, що мають 33% представників іншої статі. Це така прогресивна норма, яку записали іноземні експерти. Цей закон був фактично моїм законом. Ми його проводили дуже наполегливо і з допомогою європейських інституцій.

Жінки-лідерки

З Оленою Притулою я пропрацював 14 років – вона завжди була та продовжує бути моєю редакторкою. З Оленою комфортно працювати, але тут це вже не питання статі. Це питання її характеру. Вона наскільки вперта… Також вона дуже працьовита, а ще – перфекціоністка. Великою мірою успіх «Української правди» тримався на її ретельності та організованості. Олена в цьому сенсі – ефективний лідер, керівник. Так само, як і Мостова, Гуменюк, Горчинська, Безлюдна, Лігачова… Жінки-управлінці в медіа приводили до сильнішого результату, ніж чоловіки.

Жінки в політиці

Чи варто аналізувати кількість жінок у парламенті чи уряді, сподіваючись, що зміна кількості приведе до зміни якості? Були ж Богатирьова з Королевською, але ж це не робило уряд і парламент ані більш прогресивними, ані менш корумпованими. Не завжди присутність жінок у певній кількості приводить до якісних змін.

Така мала присутність жінок у політиці – типовий пострадянський синдром, коли роль жінки була обмежена певними «дозволеними» сферами діяльності. А сьогодні політика дуже грошомістка справа: люди купують місця або округи. Подібні бюджети мають бізнесмени, а не бізнесвумен. Жінки менш присутні в бізнес-діяльності, тому вони менш присутні в політиці. В Україні саме бізнес є буфером для політики.

Водночас у нас є багато жінок-політиків лідерського типу: Вітренко, Тимошенко. Однак присутність і видимість жінок у політиці менша, ніж у європейських державах.

Як управлінські наслідки маємо послуги гіршої якості. Присутність жінки в керівництві надає вищої якості кінцевому продукту. З іншого боку, відсутність жінок накладається шаблоном на інших: якщо їх менше в уряді, то їх менше й в управлінських кадрах.

Submit a comment