Леонід Ємець: Питання рівності не має викликати суперечок — це трапляється хіба що від невігластва

Текст: Олександра Горчинська

Фото: Анастасія Швайко

Леонід Ємець — депутат Київради ІХ скликання від «Європейської солідарності», голова постійної комісії Київради з питань регламенту, депутатської етики та запобігання корупції, народний депутат України 7-го та 8-го скликань. Заслужений юрист України, проректор із науково-методичної роботи, зв’язків із органами державної влади та місцевого самоврядування Київського столичного університету імені Бориса Грінченка. 

У грудні 2020 року Леонід Ємець став одним зі співзасновників новоствореного МФО «Київ — за рівні можливості». 2021 року Київська міська рада стала першою в Україні, у регламенті якої було затверджено фемінітиви — в межах ухваленого тогоріч етичного кодексу. 

В інтерв’ю «Повазі» Леонід Ємець розповідає, як ставляться до фемінітивів у стінах столичної міськради сьогодні та чи порушують депутати норми згаданого етичного кодексу. 

Леонід Ємець

«Залучення жінок — це реагування на потреби сьогодення»

2019 року Київ узяв на себе зобов’язання дотримуватися принципів Європейської хартії рівності жінок і чоловіків. Що вдалося зробити відтоді  відповідно до пунктів, передбачених Хартією?

Я депутат Київської міської ради ось уже п’ять років. На той момент активної групи, яка була б сфокусована на питаннях, пов’язаних із гендерною рівністю, у Київраді не було. Тож ми вирішили її створити — так з’явилося МФО «Київ — за рівні можливості». Це найбільше міжфракційне об’єднання з усіх, які є у столиці. До нього входить понад половина депутатів, чоловіки та жінки представлені 50/50. Тобто, за великим рахунком, ми можемо ухвалити будь-яке рішення, яке вважаємо за потрібне, зважаючи, звичайно, на політичну ангажованість депутатів. Але тема нашої діяльності в принципі не є політичною, тому проблем із імплементацією наших ідей не було. 

Оскільки я голова регламентної комісії, ми почали з того, що змінили регламент і запровадили кілька новацій. У нас діє Кодекс депутатської етики, який зокрема передбачає використання фемінітивів у Київській міській раді. Це стосується офіційної взаємодії як усередині, так і поза межами міськради. Документи, які виходять із ради назовні, теж сформовані відповідно до цих критеріїв. 

За прояви дискримінації всіх форматів у стінах Київської міської ради згаданий вище Кодекс депутатської етики передбачає також наявність покарань: від звичайного осуду і до відсторонення від участі у пленарних засіданнях на кілька засідань. Це стосується дискримінації за гендерною, віковою та іншою ознаками. Ніхто з депутатів не хоче бути відстороненим. Проте я знаю, що в багатьох інших місцевих радах ситуація далеко не така, як у нас. 

Крім цього, ми також займаємося впровадженням різноманітних форматів і стратегій, міжнародних документів, як-от Стамбульська конвенція. Здійснюємо низку заходів щодо запобігання [гендерно зумовленому] насильству. 

Що змінилося з початком повномасштабної війни?

Ми мали можливість поділитися своїм досвідом на кількох конференціях, які були організовані за сприяння міжнародних донорів, де депутати й депутатки, — здебільшого саме депутатки — розповідали про проблеми, з якими стикаються в себе в місцевих радах. Переважно це стосувалося права для депутаток на виїзд за кордон після того, як набули чинності відповідні обмеження. Це депутатки, які до цього не мали обмежень виїзду — окрім своєї роботи, вони ще й виконують материнські функції, а діти деяких із них перебували поза межами України. В окремих громадах їхні керівники відмовляли в наданні службових відряджень, як на мене, дуже часто цим зловживаючи. Ми пояснили, що в цьому випадку керівники виходять за межі постанови Кабміну, яка регламентує ці обмеження на виїзд, і за межі законодавства, оскільки не вони є роботодавцями депутаток і депутатів. Робота в місцевих органах — це робота на громадських засадах. Тобто в кожного депутата є своє місце роботи і свій безпосередній керівник, і це — не голова місцевої громади. 

Я б рекомендував ставити ці запитання тим колегам, діяльність яких безпосередньо пов’язана з аспектами гендерної рівності. Наприклад, Ірина Никорак, у минулому — депутатка Київради, а зараз нардепка Верховної Ради, опікується напрямком виробництва військової форми для військовослужбовиць.

Загалом я би сказав, що питання війни, нашої перемоги забирають більше часу й уваги в наших депутатів зі зрозумілих, природних причин.  

Леонід Ємець

Повномасштабна війна спричинила дефіцит кадрів у певних професіях, тому багатьом підприємствам доводиться організовувати навчання для жінок, аби відкрити їм дорогу в ті сфери діяльності, які раніше для них були не характерними. Наприклад, комунальний канал «Київ24» розпочав навчання для жінок, які хочуть бути операторками. А КП «Київський метрополітен» відкриває набір на курси машиністів і машиністок, запрошуючи туди жінок. Що думаєте про такі зміни? 

По-перше, тут ідеться про певні природні процеси врядування й організації діяльності на підприємствах. Я б не сказав, що в нас є приклади, коли Київрада ці питання врегульовує саме системно. Швидше за все, це роблять керівники підприємств, оскільки відчувають потребу в кваліфікованих кадрах, які прогнозовано будуть на своїх робочих місцях. 

Якщо говорити з точки зору гендерного аспекту, то ситуація змінюється саме на користь залучення жінок до низки професій, у які раніше вони залучені не були. Добре це чи погано? Я думаю, що це — потреба сьогодення.

Леонід Ємець

«У якихось питаннях столиця вже навіть обійшла парламент»

Ви вже згадали етичний кодекс. Чи передбачаються відповідно до нього якісь санкції за неетичну, дискримінаційну поведінку, сексизм, домагання тощо? І чи були випадки, коли такі норми застосовували до когось?

Якось була ситуація, коли один із депутатів висловив зауваження сексистського характеру одній із колег: мовляв, вона «дівчинка», і в неї бракує досвіду, щоб із ним сперечатися. Тоді це питання відповідно до Кодексу депутатської етики було винесене на розгляд регламентної комісії. Той депутат отримав зауваження і повідомив, що надалі не буде висловлюватися таким чином та не вдаватиметься до інших дискримінаційних зауважень. В принципі, він своєї обіцянки дотримався. Інші ж депутати отримали наочний приклад застосування норм регламенту і Кодексу депутатської етики, тому теж почали уникати публічних заяв дискримінаційного характеру.

Згадується мені й ще одна історія про відомого колись ресторатора, народного депутата Миколу Тищенка. Одного разу він прийшов до Київської міської ради і спробував висловити свою позицію у притаманній йому формі. Частина депутатів, очевидно, будучи в доброму гуморі, сприйняли деякі його заяви дещо анекдотично. Тоді від Тищенка прозвучало щось на зразок: «Дєвочка в такому-то ряду, що смішного?» 

Я як голова регламентного комітету моментально поставив питання щодо того, аби зупинити виступ Миколи Тищенка через таку заяву. Це питання спрямували до регламентного комітету Верховної Ради, до МФО «Рівні можливості», разом із заявами про неприпустимість таких висловлювань та вимогами вжити заходів. На наступне засідання нашої регламентної комісії прийшли помічники Миколи Тищенка з букетом квітів для жінки, яку вони образили. Жінка ці квіти не прийняла й повернула їх назад депутату Тищенку. Більше ми його в стінах Київради після того не бачили.

Подарувати квіти на знак вибачення — це вже сексистський підхід, адже я сумніваюся, що якби вони образили чоловіка, просили би пробачення так само. 

Власне, що є, те є. І про це ми йому теж повідомили. 

Загалом же ми активно працюємо з USAID та низкою інших міжнародних організацій, які, завдяки урядам їхніх країн, наприклад, уряду Японії, підтримують можливості популяризації формування нормативних документів, просвітницьку роботу в цьому [гендерному — ред.] напрямку. 

Так, наприклад, Київський столичний університет імені Бориса Грінченка, у якому я працюю, активно співпрацює з Київською міською радою, КМДА, впроваджує стандарти аудиту гендерної політики. Це також просвітницька діяльність, залучення наших спеціалістів до формування експертних пропозицій, висновків, аналітики з таких питань. 

Оскільки шлях, який ми собі визначили як країна, веде до Євросоюзу, а рівень стандартів там у різних країнах різний, Київ намагається цього шляху дотримуватися. У якихось питаннях столиця навіть обійшла парламент: нещодавно я переглядав закон «Про регламент Верховної Ради України» — там фемінітиви не впроваджені.

Леонід Ємець

Фемінітиви, рівність і права людини

Навіть якщо хтось виступає за впровадження фемінітивів, на державному рівні в офіційних документах посади досі прописані саме в чоловічому роді…

Потрібно, щоб держава, міністерства, наукові установи працювали в цьому напрямку — тоді це стане частиною офіційного документообігу не лише в місті Києві, а й у окремих організаціях, які для себе це вже зараз бачать пріоритетом у частині нашого руху до європейських стандартів. 

Питання рівності не має викликати суперечок — переважно це трапляється хіба що від невігластва й нерозуміння, про що взагалі йдеться. Та ж сама Стамбульська конвенція — скільки я чув довкола неї міфів та історій лише через те, що там уживається слово «гендер». І ці історії насправді не відображають змісту самої конвенції. 

Леонід Ємець

Трапляється, що іноді жінки принципово не хочуть, щоб їх називали з використанням фемінітивів. Наприклад, «я лікар, а не лікарка». 

Вони можуть називатися так, як хочуть, адже мають повне право. Наш обов’язок — пам’ятати про це. 

Чи багато депутатів Київради саботують такі підходи, не вважають за потрібне, наприклад, уживати фемінітиви абощо? Чому так відбувається?

Це є, а точніше — було. Звісно, можна йти, ламаючи [тих, хто саботує ці процеси — ред.] через коліно, а можна пояснювати резонне, виходячи навіть не з питань гуманізму, а з питань практичної цінності, наприклад. Тобто як це нам, як місту Києву, допомагає у спілкуванні з нашими міжнародними партнерами. Адже вони приділяють гендерним питанням багато уваги. 

Коли, до прикладу, наша делегація з Києва розповідає десь на міжнародній конференції чи під час виїзду делегації зі Швеції про те, як багато в нас уже зроблено в цьому напрямку, тоді, по-перше, вдається переводити питання й на інші актуальні потреби Києва, оскільки тут ми вийшли на той рівень, який нам хотіли запропонувати. 

По-друге, нас сприймають як партнерів, які готові рухатися далі. Як-от питання гендерних квот до виборчих списків: ми точно не могли зробити цього в імперативному порядку. До того ж, ми не можемо примусити виборця сформувати своє рішення. Але можемо підчищати якісь моменти в законодавстві, бо наш політикум дуже винахідливий. Наприклад, жінок у деякі партії брали на основі написаної заздалегідь заяви про те, що вони є у списку, але якщо раптом стануть депутатками, то просто складають мандат. Таким чином у цих партіях нівелювалися згадані гендерні квоти. 

Тож нам є над чим працювати. Єдине, що зараз немає виборів, тож і робота в цьому напрямку, відповідно, не відбувається.

«Усі ресурси Києва сьогодні мають бути спрямовані саме на перемогу»

У березні 2023 року було презентовано посібник «Чоловіки як союзники», основною цільовою аудиторією якого є чоловіки, які хочуть працювати з утвердженням, промотуванням теми рівних можливостей та гендерної рівності. Чи багато чоловіків у різних сферах суспільно-політичного життя сьогодні публічно декларують свій інтерес та бажання працювати в цій темі? 

Навколо питань не стільки самої гендерної рівності, як рівних прав для жінок і чоловіків, природних прав, таких як право на гідність, не лише ведуться розмови. Все це активно впроваджується, хоч і викликає бурхливі дискусії на початку — як-от питання фемінітивів. 

Ми вже проговорили, що це — ненормально, коли за якимись критеріями встановлюється нерівність. Із початком війни це все екстраполюється на дещо інші масштаби. Ми можемо говорити, що Путін зазіхає на світовий порядок якраз у частині того, що нівелює принцип рівності: маленька країна має такі ж самі права, як і велика, незалежно від того, має вона ядерну зброю та танки чи ні. Те, що одна країна — сильніша, не означає, що вона може брати, що хоче, і нехтувати правами маленької країни. Це та ж сама нерівність, просто масштабована. Коли ми постійно перебуваємо у процесі боротьбі за права, з часом це органічно стає частиною нашої свідомості та поведінки. 

Якщо перший рік фемінітиви ще когось смішили, а когось — дратували, то зараз це настільки нормальна для нас історія, що ніхто не звертає на це уваги. Всі говорять «депутат» і «депутатка». Зараз це — норма, і навпаки ріже вухо, коли цього не чуєш.

Які пріоритетні завдання у сфері впровадження рівних прав та можливостей, інклюзії, гендерної рівності ставить перед собою Київрада на 2025 рік?

Ми всі бажаємо, щоб Україна здобула перемогу — тоді зможемо зосередитися на багатьох інших важливих питаннях, які можливо вирішити, лише перемігши. Адже хіба ви бачите в Росії якусь гендерну рівність?..

Тож я вважаю, що всі ресурси Києва сьогодні мають бути спрямовані саме на перемогу. Я бачу, що в нас є хороша перспектива стати країною-членом ЄС до наступних виборів, які мали би відбутися у 2029-2030 роках. Якщо ми обираємо шлях євроінтеграції, то маємо підтягуватися й до певних стандартів, щоб бути нарівні з усіма. Не забувати, що гідність є одним із основних прав людини. А все інше, що ми переймаємо, — закони, норми, правила — це лише робота задля підтвердження цих природних прав людини, які дані нам від народження. І ніхто не має права їх у нас відбирати, хоч це і постійно намагаються зробити.

Ви сказали про перспективи членства в ЄС. Якою, на вашу думку, буде Україна на той момент? Зважаючи на те, як активно ворог захоплює наші території зараз, і скільки людей ми втрачаємо.

Українці — є, Україна — теж. А території ми свої повернемо. 

Звісно, можна бути песимістами, бо це відповідає складним реаліям сьогодення. Але точно не треба впадати в депресію: у неї дуже легко ввійти, але надзвичайно складно вибратися звідти. Тому щодня робимо те, що можемо, максимально ефективно, не забуваючи радіти тому, чому можна, навіть у найскладніші часи: родині, друзям, спілкуванню. Якщо є можливість знайти для себе таку нагоду, треба нею скористатися і рухатися далі.  

Наша країна рухається вперед такими дещо дивними зигзагами. Я переконаний, що коли Україна ввійде до Євросоюзу, ми покажемо приклад якості життя в нашій країні, і до нас повертатимуться ті, хто повиїжджали через війну. 

Ми вже давно могли б стати частиною російської імперії, нас могли знищити як українську державу, знищити як українців. Проте ми вистояли, рухаємося, і в нас усе буде добре.