Авторка: Лариса Денисенко
Фото: Оксана Тисовська
Вадим Карп`як – модератор політичного ток-шоу «Свобода Слова» на телевізійному каналі ICTV, а також ведучий програми «Про закон і благодать» на UA: Українське радіо. В інтерв’ю Повазі Вадим Карп`як розповідає, чи має телевізійний контент бути гендерно-чутливим, у яких сферах не бачить гендерної рівності, чи можлива гендерно-чутлива еволюція та як виховує власних дітей.
Лариса Денисенко: Гендерна рівність є складовою справедливості? Чи це щось інше?
Вадим Карп’як: Хочеться думати, що є. Я залишаю частку сумніву, бо справедливість — це не завжди порівну. Втім, мені здається, що раз є дві статі на цій землі, то відповідно вони мають балансувати.
Лариса Денисенко: Коли ти відчув, що існує гендерний дисбаланс? Коли над цим замислився?
Вадим Карп’як: Я не замислювався над цим системно. Для мене це вже постало як факт із того, що я читав. Спочатку цей факт виник у моїй голові як даність, а потім, пізніше, я почав помічати це. Спочатку вдалося знайти коло спілкування, де я слухав і спілкувався з багатьма феміністками, людьми нормально зорієнтованими. Це, знаєш, такий процес пізнання, ми дихаємо киснем, але дізнаємося про це на уроках хімії, як це відбувається з погляду науки.
Подивіться на політику, на музику. Якщо подивитись на музичні збірки, то немає окремо, наприклад, збірки «Рок із чоловічим вокалом», ніби це зі старту – чоловічий музичний простір, натомість є виокремлений «Рок із жіночим вокалом».
Лариса Денисенко: Дуже часто говорять — «Неважливо, хто в політиці — чоловік або жінка, важлива професійність, і тоді стать не має значення. Непотрібно дотримуватися квот і балансу». Як ти бачиш це на прикладі «Свободи слова»? Що політикині змінюють своєю присутністю, своєю роботою?
Вадим Карп’як: Інколи присутність жінок у студії знижує градус дискусії, але я б не ризикнув виводити загальне правило. Так само я помічаю випадки, коли присутність жінок підіймає градус дискусії. У нещодавній програмі, яку ми почали розмовою якраз двох жінок, градус дискусії був доволі високий. Спікерками були Ірина Верещук та Ірина Геращенко. Якби був хтось із іншим темпераментом, можливо, такого б не було. Все залежить від ситуації, від теми, конкретних людей, модератора зрештою.
Ми кличемо людей, впливових у своїх сферах, вони відповідають за свої слова. Ми стараємося дотримуватись гендерного балансу, але це не завжди вдається з об’єктивних причин — політикинь менше, ніж політиків. Добре, що є Ірина Геращенко, співголова фракції, добре, що в «Батьківщині» є Юлія Тимошенко — голова фракції. Але це питання до партій: чи справді політикині, які є в списках, впливають на ухвалення рішень, серйозно ведуть резонансні теми чи вирішують все одно чоловіки?
Лариса Денисенко: Наскільки правильно робити зауваження, коли в програмі лунають сексистські висловлювання?
Вадим Карп’як: Якщо ми обговорюємо перемир’я, вибори, парламентські законопроєкти — це другорядне, відволікатись на питання, хто кого образив не конструктивно для роботи. Я стараюся одразу це припинити, щоб гості почувалися спокійно і професійно, а не займалися з’ясуванням стосунків. Всі знають правила, я називаю це — тримати майданчик у чистоті. Гендерно-обумовлені образи на моїй пам’яті були раз чи двічі, коли доводилося різко робити зауваження в ефірі — років 4 тому.
Але, розумієш, нашій програмі вже багато років, і репутація, правила впливають на людей при вході.
Лариса Денисенко: Чи є якась політика щодо того, щоб жінки-експертки були помітні?
Вадим Карп’як: Немає єдиного правила, залежить від теми. Є теми, в яких без експерта не обійтися, наприклад — газові, енергетичні питання. Потрібна експертна оцінка. Нас цікавить, наскільки вони включені саме в цю тему. Треба розуміти, що в Україні майже немає незалежних експертів, політиків. Тут треба не тільки втримати гендерний баланс, а й баланс із експертами.
Лариса Денисенко: Телевізійний контент має бути гендерно-чутливим, збалансованим?
Вадим Карп’як: Усі телеканали орієнтуються на свою аудиторію, кожен обробляє своє поле. Зрозуміло, що повинен бути баланс. Завдання комерційного телебачення — заробляти гроші. Якщо ти почнеш виховувати публіку постійно — ти не заробиш грошей. Має бути баланс між тим, що даєш людям те, чого вони чекають, і трохи підмішуєш чогось ще, це дуже тонка політика, цього не можна прописати в законі. Має бути здоровий баланс між тим, що телебачення робить, щоб заробити гроші, і тим, що воно дає якусь картинку й альтернативні погляди.
Наша аудиторія здебільшого чоловіча, але при цьому ми показуємо, що в новинах нормально казати «народна депутатка».
Це не робиться революційно, це робиться еволюційно, як крок за кроком ми еволюціонували в людей. Еволюція не має мети, вершини, вона просто про розвиток, це нескінченний процес.
Як комерційний канал ми робимо те, що можемо. У нас є «Суспільне», яке фінансується з держбюджету і в цьому сенсі може зробити значно більше, ніж комерційний телеканал.
Лариса Денисенко: Чому фільми й серіали, у яких висвітлюють переосмислення фемінності, історії про секс-скандали, протидію домашньому насильству і сексуальні домагання, питання расизму — викликають в людей роздратування?
Вадим Карп’як: Це нормально — все нове викликає роздратування, бо коли руйнується твій затишний світ, хочеться в ньому сховатися. Телебачення здебільшого комерційне, воно не робить того, що не окуповується. Якщо люди знімають такі серіали — значить це комусь потрібно, є запит і формування цієї нової реальності, яка складатиме норму.
Ми чуємо це, бо люди реагують на те, що їм не подобається. Якщо нам подобається — ми сприймаємо це мовчки. Людина завжди пише відгук, коли було погано, коли вона була незадоволена. Якщо тебе все влаштовує, ти не писатимеш про це — все було добре. Тому в нас викривлена оптика.
Протилежність ненависті — це не любов, це байдужість. Так само як протилежність любові не ненависть, а байдужість. Мені не подобається серіал — я його не дивлюся, а не кричу на весь світ.
Лариса Денисенко: А які в тебе були улюблені літературні герой і героїня в дитинстві?
Вадим Карп’як: В дитинстві у мене було три улюблені книги — «Пеппі Довга панчоха», «Карлсон» і «Гобіт». Я це перечитував кільканадцять разів.
Лариса Денисенко: Чи відчував ти в юності тиск маскулінності, якесь спонукання бути агресивним?
Вадим Карп’як: Знаєш, я не був дитиною двору. Натомість відчував великий вплив сім’ї, цей досвід показував, що з жінкою агресивним бути не можна. Вплив школи, сім’ї, тренерів — був адекватним. Наприклад, я займався карате, і там були дівчата, які займалися на рівних із хлопцями. У мене немає спогадів про якесь інше ставлення до дівчат.
Лариса Денисенко: Чи стикався ти в школі зі стереотипами різного штибу — щодо тебе як хлопчика, стосовно дівчат?
Вадим Карп’як: Звичайно. Мені на 23 лютого дарували якусь непотрібну байду, а я відповідав тим самим на 8 березня. Всі ці стереотипи були.
Лариса Денисенко: На що спрямований цей статевий поділ, чи виховує він культуру байдужості й роз’єднання?
Вадим Карп’як: Я не вважаю, що це мало гендерний сенс — це просто відпрацьовані роками ритуали тоталітарної системи. Ти — воїн, тебе потрібно змалку привчати до цього. Це дуже зручна форма. Дівчат привчають до того, що вони жіночні — їхнє завдання опікати воїнів і забезпечувати їм тил, за це вони отримують тюльпанчик. Це фіксувало гендерний поділ.
Лариса Денисенко: Ти – тато трьох дітей. Що для тебе відповідальне батьківство, залучення у виховання дітей? Яке твоє бачення і що ти сам відтворюєш?
Вадим Карп’як: Мені здається, що я відповідальний батько. Я був присутній на всіх 3-х пологах, це було свідоме рішення. Беру активну участь у вихованні, у нас нема гендерного поділу, кожен займається тим, що йому цікавіше. Нема питань – зібрати до школи чи приготувати сніданок.
У нас була історія, коли доньці Марті було 6 місяців. Вона була ще на грудному вигодовуванні, і Тані (дружина — прим. ред.) раптово зранку стало погано, її забрали в лікарню. Тож пішов у аптеку, купив суміш, почав годувати сумішшю — перевів з грудного на штучне вигодовування. Коли ти сприймаєш себе невіддільною частиною родини й дитини — це ок. Ви ж двоє цю дитину затіяли — то й уперед.
Я розумію, що моя думка може не сподобатися феміністкам, але чоловіків можна ж ловити на почуттях самолюбства, на яке слабує багато чоловіків: дитина твоє прізвище носить, це – твоя «кровінушка», то відповідай за неї. Я член наглядової ради благодійного фонду «Повернись живим», його очільник Віталій Дейнега – вегетаріанець, одного разу пригостив мене вегетаріанським бургером, який цілком смакував мені як м’ясо. Треба шукати прийнятні форми, щоб людина, наприклад, змінювалася, але відчувала той самий смак. Треба шукати різні форми, щоб хакнути систему.
Лариса Денисенко: Як твої діти відчувають себе, вплив соціуму, родини?
Вадим Карп’як: Вплив соціуму на дітей відчувається по іграшках, по іграх. Ми ніколи не пояснювали, що це дівчачі ігри, це хлопчачі, вони звідкись ці знання черпають — приносять з гуртків, зі школи. Ми намагаємось пояснювати, що є іграшки твої чи сестриччині, але це не поділ гендерний, а поділ власності.
Діти бачать, що батьки готують і прибирають разом, діти допомагають — то одному, то другому, ми їх залучаємо. Мені нема проблем заплести Марту в школу чи зробити їй хвоста, я відповідаю за панкейки, а Таня – за салати.
Марті 8 років, і вона дуже феміністична, наприклад, питає, чому всі кажуть журналіст, а не журналістка? Вона сама вигадує фемінітиви, якщо таких слів не чула чи не знає. Орест з 3-х років «захворів» лицарськими боями, і Марта питає: а чи є дівчата-лицарки? Не дами, яким співають балади чи за чию честь б’ються, а саме – дівчата-лицарки. І ми знайшли такі історії! Для неї це топова тема, якщо є якась професія, вона питає, чи є там дівчата.
Лариса Денисенко: Чи вплинув на ваш функціональний розподіл карантин? Олена Стрельник, зокрема, представляла результати дослідження, дані якого вказують, що карантин ще дужче перевантажив жінок.
Вадим Карп’як: Задля повної відповіді, треба питати мою кохану. Але я небезпідставно вважаю, що на нашій сім’ї карантин так не позначився. Оскільки Таня не любить мити посуд, то це залишається чоловічим обов’язком у нашій сім’ї. Натомість я маю дуже приблизне уявлення про кнопки на пральній машині.
Лариса Денисенко: Гендерно-чутлива еволюція можлива? Як це відбуватиметься?
Вадим Карп’як: Гендерна культура в нас на початковому етапі. Ми перебуваємо в заповіднику традиційних цінностей. Хоча що мається на увазі під цим твердженням — завжди запитання. Які це традиції? Яка традиційна сім’я – 10-12 дітей? Жінка, яка померла при пологах? Про що ми говоримо? Є якесь уявлення, сформоване XX століттям, ми в ньому живемо, воно змінюватиметься, бо просто не може не змінюватись. Традиції теж постійно змінюються. Кутя — традиційна страва, але подивіться на кількість різновидів, як і борщ. Так само і тут.
Наше суспільство, мені здається, доволі консервативне, але це не та консервативність, з якою неможливо мати справу, я в цьому сенсі оптиміст. Мені здається, що суспільство консервативне тому, що не насолодилося цією консервативністю свого часу. Консервативність — це задоволення від сталості, процесів, інституцій.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ КОЛОНКУ ВАДИМА КАРП’ЯКА: Ми дивимося на політику жіночими очима
Нам хочеться цієї сталості — у нас кожне покоління проходило через якісь серйозні виклики, не було ніякої сталості. Цінності виживання стояли перед цінностями розвитку. Спочатку Перша Світова війна, тоді Сталін, репресії, Голодомор, Друга Світова війна, Чорнобиль – 90 ті. Здавалося б, трохи вигребли з 90-х — війна з Росією. На кожне покоління припадає якась глобальна катастрофа, яка не дає тобі сталості, ти зайнятий виживанням, а не розвитком. Через це є ця спрага консервативності, складно звинувачувати суспільство в тому, що воно хоче сталості.
Тож щодо еволюції, на мій погляд, буде поступове заміщення — покоління-два. Просто зникнуть люди, для яких питання гендерної рівності є фантастичним. Коли це стає настільки повсюдно, ти не можеш цього ігнорувати — мусиш визначатися. Ти не можеш цього ігнорувати, це впливатиме на твоє життя.
Згадую класну історію з одного британського роману про сексуальні переживання підлітка. Він розмірковує про те, як пощастило його батькові, що коли той зустрічався з жінками в 50-60 роках — він нічого не знав про їхній оргазм, тому міг не парити цим голову. Теперішнім чоловікам такі тонкощі вже неможливо не враховувати. Тому і всі інші нюанси рівноправ’я поступово увійдуть в життя як норма. Дайте час. Бо як казав один містик: терпіння – матір істини!