Авторка: Єлизавета Кузьменко

Фото: Дмитро Ларін

Скандал навколо сексиської реклами «Київської перепічки» й телеканалу «Інтер» за програму з 12-річною дівчинкою, яка народила, боротьба за Стамбульську конвенцію ‒ Офісу Уповановаженої з прав людини є що сказати…

Запрошуємо Аксану Філіпішину, представницю Уповноваженої з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності поговорити про роботу напряму, який пані Аксана очолює вже більше 5 років

Я пропоную пані Аксані зустрітися в кафе у неформальній атмосфері. Приходжу на 20 хвилин раніше, пані Аксана також. Жартуємо з нашої пунктуальності й говоримо так, наче зустрілися не вперше.

Торкаємося й ставлення Аксани Філіпішиної до феміністичного руху в Україні, говоримо про скандинавську або шведську концепцію боротьби з проституцією, втручання Ради Церков у прийняття Стамбульської конвенції, так звану заборону «450 професій для жінок», особистий досвід подолання стереотипів і дискримінації та найактуальніші виклики, які стоять перед її роботою.

Єлизавета Кузьменко (ЄК): Готуючись до розмови, я запросила учасниць спільноти Фемінізм УА поставити вам запитання. Одна з учасниць написала: «Просто передайте промені підтримки в тому, що “трусанули” “Інтер” за програму з 12-річною дівчинкою, яка народила. Хай доведуть справу до суду». Справді, в омбудсманки є можливість звертатися до суду. Чи у випадку з “Інтером” так і буде?

Аксана Філіпішина (АФ): Право Уповноваженого на звернення до суду передбачено законодавством, але це право не є необмеженим. Права дітей захищають їхні законні представники. Тобто просто так Уповноважений не може звернутися до суду щодо захисту прав будь-якої дитини. У ситуації з «Інтером» я можу сказати, що звернення до суду не є самоціллю. Ціллю є поновлення прав цієї дитини, попередження, щоби такі програми не виходили в майбутньому.

ЄК: Але що загрожує «Інтеру» тепер?

АФ: Це стосується Нацради з питань телебачення і радіомовлення, тому що вона є тим органом, який здійснює перевірки й ліцензування телеканалів. Відверто скажу, я не можу називати суми штрафних санкцій, бо це не наша сфера компетенцій. Наша ціль: щоби дитина, яка стикається з медіа, почувалася захищеною, а не наражалася на небезпеку.

ЄК: Щодо сексизму в рекламі. Офісом проводиться моніторинг із дотримання рівних прав і можливостей жінок та чоловіків у рекламі. Якщо чесно, я вперше побачила, що це здійснюється Уповноваженою з прав людини. Як часто проводиться моніторинг? Звідки ви берете інформацію?

АФ: Моніторинг був і раніше, але інформація на нашому сайті чомусь залишається непоміченою. До речі, ще за тиждень до ситуації з «Київською перепічкою» на сайті Уповноваженого була інформація про успішний кейс у Полтавській області, а також у Сумах. Щодо порушників були застосовані штрафні санкції.

ЄК: Я намагаюся зрозуміти, який це моніторинг: чи він щотижневий, чи він щомісячний, ви чекаєте, доки до вас звернуться чи ініціюєте його самі? Який механізм?

АФ: Так, усе це є. Ми можемо моніторити відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», але потрібно пам’ятати, що Уповноважений не перебирає на себе обов’язків компетентних органів, які уповноважені вести боротьбу з гендерною дискримінацією.

ЄК: Які це органи?

АФ: Це Міністерство соціальної політики, яке формує політику та бореться з невиконанням. Якщо ми говоримо про рекламу, то це Державна служба з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Уповноважений, коли бачить, що державні органи самі не відстежують та не реагують на порушення прав людини, звертається до Держслужби з проханням провести перевірку та застосувати відповідні штрафні санкції.

Я можу сказати, що за мої 5 років на посаді в нас було більше 30 реагувань на сексистську рекламу. Тільки цього року 7 ініціативних, а взагалі більше десятка. У 5 випадках були застосовані штрафні санкції. Географія широка: це і Луцьк, і Миколаїв, і Одеса, і Черкаси, а також Суми, Полтава, Вінниця, тобто не тільки Київ. Інше питання, чому саме випадок із «Київською перепічкою» став таким резонансним, а попередні повідомлення Уповноваженого на сайті ніхто не помічав.

ЄК: Можливо, це сила соціальних медіа. Випадок із «Київською перепічкою» активно обговорювали в спільноті Фемінізм ЮА, де нині більше 7 тисяч дописувачок і дописувачів. До речі, як ви ставитеся до феміністичних рухів України?

АФ: Ви знаєте, це питання для мене надзвичайно складне, тому що «фемінізм» і «гендер» – різні речі. Я ближче все ж до гендерних питань.

Я не цікавлюсь фемінізмом, бо вважаю, що гендерна проблематика є більш актуальною для України, з точки зору впливу на права людини. З феміністками, на мій побутовий погляд, усе гаразд. Це ті жінки, які здатні захистити свої права.

Жінки ж вразливих груп, наприклад, сільські жінки, жінки-роми, жінки з ЛГБТІ-спільноти, жінки з числа ВПО здебільшого навіть не усвідомлюють, що є об’єктом порушення прав. Це моє поле діяльності.

ЄК: Чи підтримуєте ви скандинавську або шведську  концепцію боротьби з торгівлею людьми та проституцією. Ця модель визнає проституцію формою гендерного насильства чоловіків над жінками, відповідно проституйовані жінки в такій концепції – жертви насильства, які не підлягають покаранню, а потребують допомоги, карати мають чоловіків – продавців-сутенерів і покупців-проституторів. Така модель запроваджена у Швеції, Норвегії, Ісландії, Канаді, Ірландії, Франції.

АФ: Ні, про цю концепцію я не знала. Я вважаю, що мають бути покарані люди, які створюють умови для зайняття жінками проституцією. Я  впевнена, що не від комфортного життя жінки вдаються до такої праці.

ЄК: У 2016 році на конференції «Підготовка до ратифікації Стамбульської конвенції» ви сказали, що в Україні є всі передумови для її ратифікації. Передумови є, чого не вистачає? Яка роль у цьому Ради Церков? Чи Офіс Омбудсмана запрошував цю організацію до діалогу?

АФ: Ні, Офіс не запрошував ніколи Раду Церков. Ми пропонували свої послуги в діалозі, що відбувався між парламентом, Міністерством та Радою Церков. Я тоді особисто підтвердила пані Ірині Луценко, що готова йти до Ради Церков і відстоювати Стамбульську конвенцію.

Якщо повертатися в 2016 рік, можу сказати, що над законопроектами працювала велика команда. Міністерство, народні депутати, правозахисні організації, Офіс Омбудсмана, експерти Ради Європи. У нас не було ніякого сумніву, що ми робимо добру справу. Нині Стамбульська конвенція ‒ єдиний  документ у цій сфері, що встановлює принципи й норми, які можуть допомогти в боротьбі з домашнім насильством, зокрема ‒ насильством над жінками.

Ми говоримо не тільки про домашнє насильство щодо жінки, але й щодо будь-якого члена родини: дітей, людей з інвалідністю, людей похилого віку, ЛГБТ.

Коли ми працювали над імплементацією законодавства, думали, що ратифікація Стамбульської конвенції – технічне питання. Основне – відпрацювати зміни в законодавстві. Ідеться про чотири Кодекси та двадцять законів.

Для нас було шоком втручання Ради Церков у процес прийняття рішення законодавчого органу з ратифікації Стамбульської конвенції.

Вони вважають, що «принцип недискримінації» неприйнятний для України, він загрожує моральним, сімейним цінностям, які є «традиційними» для нашої держави.

Забігаючи наперед, хочу сказати, що в мене немає твердої впевненості щодо ратифікації Стамбульської конвенції цим складом парламенту. Нині переважає погоня за електоратом.

Про що говорить принцип недискримінації, закладений у Стамбульскій конвенції? Він говорить про те, що ніхто не може зазнавати дискримінації. Держава надає однаковий захист усім людям, які потерпають від насильства. Що в цьому поганого?

Але деякі депутати та Рада Церков говорять, що такі ознаки, як «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичніть», є неприйнятними для України, їх потрібно вилучити зі змісту законів.

ЄК: Але ж ці ознаки вже є в законодавстві, у Трудовому кодексі.

АФ: Так! Це листопад 2015 року, коли парламент затвердив зміни до Кодексу законів про працю та вніс поняття  «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичніть» у статтю 2-1. Говорити, що в українському законодавстві таких термінів немає, – лукавити.

І як це впливає на мораль? Хіба ж аморально захищати людину від насильства? Якщо ви вважаєте певних людей грішними, це не дає права знущатися над ними.

ЄК: Скандальний Наказ МОЗ № 256 про заборону жінкам працювати на певних видах виробництва. Колись до Омбудсмана скаржилася Надія Савченко на заборону літати жінкам на винищувачах, а також зверталися жінки-медики, яким забороняли ротацію в гарячі точки. Улітку було оголошено, що МОЗ збирається скасувати так звану заборону «450 професій для жінок», на якому етапі цей процес?

АФ: Знаєте, я обожнюю наше суспільство. Якщо інформація «розігнана» у Фейсбуці – ми бачимо проблему. Ця ситуація стала публічною тільки завдяки Уповноваженому. Про цей Наказ було зазначено у Щорічній доповіді Уповноваженого за 2016 рік. Узявши інформацію з доповіді, народна депутатка Ірина Суслова звернулася й до Міністерства охорони здоров’я, і до Прем’єр-міністра України.

ЄК: Так це ж добре, що народні депутати України шукають проблемні моменти в законодавстві, зокрема в доповідях Уповноваженої з прав людини, і далі працюють над їхнім вирішенням.

АФ: Так, але питання цього наказу не є критичним для українського суспільства. Ми всі забули, що Уповноважений ставив питання доречності Наказу, а не внесення змін. Цей Наказ фактично не діяв за всі роки свого існування, бо мав таку позначку, що ці заборони впроваджуються ще додатковими процедурами. Цих процедур де-юре не існувало. Якби вони були, я перепрошую за термінологію, то ми би «волали» набагато раніше й потужніше. Але ми вкотре в доповіді звернули увагу на проблему. Неправильним вважаю в країні, де дванадцять років діє закон «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», існування таких заборон. Ми на цьому не піарилися, бо бачили всю картину загалом.

ЄК: За 1-2 роки такі сайти, як Гендер у деталях, Повага, The Devochki, Update стали популярними. Чи це означає, що нішові видання виходять на широкий загал і тема гендерної рівності стає популярною?

АФ: Я спостерігаю за динамікою в цій сфері. Мені дуже подобається все, що робить Повага. Також Громадське радіо. Мені здається, питання гендерної рівності вже не викликає такого супротиву й поступово входить у наше повсягденне життя.

ЄК: Чи стикалися ви з упередженнями, стереотипами або дискримінацією на підставі статі чи з іншими ознаками?

АФ: Я ставлю це запитання собі постійно. Офісом Уповноваженого запроваджено серію тренінгів з питань розпізнавання та протидії дискримінації, які ми проводимо по всій Україні. Ось на минулому тижні тренінг відбувся в Чернігові.  Запитую себе: чи зазнавала я дискримінації за ознакою статі? Розумію, що від мене хочуть почути. Але я відповідаю – ні. Не можу пригадати жодного епізоду.

Я думаю, що це виняток із правила. Так склалося в моєму житті, що я сильна від народження. Я зростала в чоловічому середовищі, була однією дівчинкою на вулиці. Велику роль зіграв батько, який мене обожнював і постійно підтримував. Я пам’ятаю нашу першу розмову з приводу того, ким я хочу стати. Я вже в 10 років знала, що хочу бути юристом. Батько тоді мені сказав, що це дуже добре, що я також можу бути міліціонером чи прокурором. Навіть сумніву не було, що це професія не для жінки.

ЄК: Ви працювали юрисконсультом у військовій частині. Як там сприймали?

АФ: Так, моя робота була здебільшого з чоловіками. Сприймали абсолютно нормально, чоловіки постійно зі мною радилися, мені здається, я мала (сміється) непохитний авторитет.

ЄК: Нині в Україні, за даними СБУ, офіційно не існує жодної неонациської організації. Що про це думає Офіс Омбудсмана?

АФ: Я отримувала смс-погрози після прес-конференції на захист ромів, після подій у Лощинівці. Мені погрожували фізичною розправою. Мене буквально кілька днів тому на зустрічі розкритикували представники Міністерства культури щодо того, що в Україні дуже низький рівень толерантності до будь-яких меншин. Представники Міністерства культури, які здебільшого опікуються питаннями нацменшин, сприйняли це так, наче йдеться лише про нацменшини. Узагалі, як показують дослідження, найнижчий рівень толерантності в Україні до ромів, потім до ЛГБТ.

З приводу організацій: я не можу сказати, що ми моніторимо їхню діяльність. Ми моніторимо тільки факти дискримінації. Наприклад, під час підготовки до Маршу рівності ми відстежуємо інформацію і в ЗМІ, і в соціальних мережах. Щоденно над цим працює цілий відділ моніторингу й реагування. Навіть коли ми бачимо в соцмережах погрози – відразу йде реакція Уповановаженого. Ми звертаємося до Національної поліції, до КМДА, якщо йдеться про Київ. Такі заходи були також у Львові, Миколаєві, Одесі. Ми пояснюємо міжнародне й національне законодавство, практику ЄСПЛ, що це обов’язок держави ‒ захистити людей і забезпечити їм умови для реалізації права на мирні зібрання.

ЄК: Щодо Маршу рівності. Офіс Уповноваженого відвідує?

АФ: Звичайно, я останні три роки на Маршах рівності. Зі мною також кілька працівників, і в тому числі керівник Офісу Уповноваженого Богдан Крикливенко.

ЄК: Назвіть 3 найактуальніші виклики, які стоять перед Управлінням з  дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Омбудсмана?

АФ: Дуже складне питання, що ми називаємо “викликами”. Я думаю, найперше ‒ інституційна спроможність. Маємо обмежену кількість людських ресурсів, фахівців дуже мало. Тому є вакансії.  Другий виклик – це брак коштів і неповне розуміння державою ролі та місії Уповноваженого з прав людини. Нам треба розгорнути свою потужну інформаційну кампанію, а не тільки долучатися до громадських організацій, які виграли міжнародні гранти. Я хочу реалізувати наші проекти. Уважаю, що ця держава має забезпечити роботу Офісу, якщо вона хоче, щоби це був самодостатній та ефективний інститут.