Рух #HeForSheUkraine у партнерстві з медіаресурсом Повага створили видання, яке вміщує 25 інтерв’ю та біографій номінанток премії #WomeninArts2019. Серед них визначні художниці, скульпторки, композиторки, виконавиці, режисерки, акторки, сценаристки, письменниці, поетки, кураторки культурних проєктів та арт-менеджерки. Прем’єра брошури відбулась у Женеві під час міжрегіональної зустрічі Beijing+25. А Повага публікує повні розмови з героїнями.
Авторка: Єлизавета Кузьменко
Фото: Оксана Тисовська
Ірма Вітовська — сучасна українська акторка театру та кіно, продюсерка, громадська діячка. працює у Молодому театрі з 1998. Заслужена артистка України.
З акторкою Ірмою Вітовською говоримо про політичну участь жінок, важливість створення мультимедійних центрів в маленьких містечках, насильство в домі через культурну кризу та про те, чому в Україні й досі не знімають серіали рівня “Netflix”.
Єлизавета Кузьменко: Один з ваших дописів на Фейбсуці отримав дуже багато лайків, у ньому ви запитували своїх читачів чи варто йти вам у політику, зокрема на парламентських виборах. Ви дійсно збираєтесь у політику? (інтерв’ю записувалось перед виборами у парламент 2019 року, ред.)
Ірма Вітовська: Я не скажу, що ніколи ні, але можу сказати, чому зараз ні. Я впевнена, що працювати в сфері культурної політики я можу і поза парламентом, напрацювавши пропозиції, та лобіювати їх разом із громадськістю. Наприклад, Вакарчук мій друг і я впевнена він буде підтримувати мої ідеї. Теж саме я можу сказати, що сподіваюсь і в партії “Європейська солідарність” будуть люди, які підтримуватимуть мої ідеї. Думаю, що будуть і інші партії, які творці, а не тільки руйнівники.
Крім того, в даний момент, я не вірю в незалежність будь-якого депутата, бо є корпоративна якась річ в партії. Для мене це важко, бо я маю дуже великий кредит довіри від громадян і я відчула зараз для себе певні сумніви. Я маю ще підготуватися. Воювати за українську культуру треба, але я переконана, що не тільки в парламенті.
Наприклад, я проїхалася із “Брамою” по маленьким містечкам і люди готові дивитися, вони запитують, мовляв, а чому ви нам частіше таке не показуєте, ви що нас усіх за дурнів вважаєте? В нас вже настільки звикли розповідати про умовно “Паша любить Варю” і їхати із цим по Україні, з цими нескладними змістами. Це примітивізує наш смак, наш гумор. Гумор – це ознака інтелекту. Якщо ви нічого не читаєте, ви деградуєте, стаєте маніпульованим, вами легше управляти і ви вірите в чарівника, який прийде і змінить ваше життя. Хоча ми зараз можемо знімати на рівні “Netflix”, ми продовжуємо перебувати у пасці смакового і інтелектуального зубожіння.
Єлизавета Кузьменко: Так, однак зараз відчувається збільшення саме політичної участі жінок, все більше партій залучають жінок у свої списки, наприклад. Ви про це думали?
Ірма Вітовська: Я більше бачу себе все ж як громадську діячку, щоби тиснути на тих, хто в парламенті. В мене є свої ідеї, але нема амбіцій, щоб це називалося “мої ідеї”, нехай просто зроблять це, бо це потрібно країні. Наприклад, я хочу щоби в Україні почали з’являтися майданчики, назвемо їх мультимедійні центри, в маленьких містечках на 20-30 тисяч мешканців, зараз вони взагалі відсутні.
Для цього потрібно, по-перше, зробити аудит приміщення, по-друге, важлива децентралізація і передача коштів на місця. Там потрібно оновити ці приміщення і дати їм інший зміст. Тут важливо ще комплексність: і сцена, і кіно, і бібліотека, які мають бути інтерактивними. Якраз зараз бібліотеки виконують цю місію, але не мають сцени і зали. В нас також немає прокату для кіно, тому я також хочу, щоби була створена державна дискриб’юторна сітка.
Ми повинні бути чесними із суспільством. Якщо суспільство хоче інший парламент, то ми повинні зробити нові умови гри для парламенту. Бо якщо поставити нові обличчя в старі умови, вони заплямуються так само або підуть.
Сучасні мисткині – вони супер егоїстичні, амбітні і так має бути
Єлизавета Кузьменко: Як ви відчуваєте, чи є зараз жіноча солідарність в культурі, кіно? Ви її помічаєте?
Ірма Вітовська: В тих речах, які мотивуючі і об’єднуючі, так. Сучасні мисткині – вони супер егоїстичні, амбітні і так має бути, ми не можемо без цього, бо якщо ти не віриш у себе, ти нічого не зробиш.
В нас дуже мало менеджерів з культури, сучасних саме. Це мають бути не митці, хоча звісно і вони можуть бути прекрасними менеджерами, але разом з тим. Митець – це людина емоційна, амбітна, і для того, щоби в нього не виникало бажання використовувати ресурс тільки на свої проєкти… конкуренція в цій справі дуже небезпечна. Митець має грати за правилами і тут ці правила треба побудувати.
Мистецтво не повинно бути дотаційним і держава має все зробити, щоби воно було самоокупним. Так держава фондує і збільшує, але це, скоріше, має бути про промо, бо мистецтво – це дозвілля також і воно в нас воно на дуже низькому рівні. Якщо ви поїдете по депресивним регіонам України, ви побачите, що там взагалі нема контенту і там величезна культурна криза. Через цю культурну кризу відбувається насильство в домі, над жінками, над дітьми. Я зокрема дуже вдячна, що мене запросили поїздити з бригадами поліцейської програми реагування на домашнє насильство “Поліна”. Я була шокована тією кількістю різного насильства, не тільки фізичного, але й психологічно, з яким стикаються жінки в Україні.
В цьому також грає величезну роль медіа, які повелися нечесно, коли забрали зі своїх каналів хороші інтелектуальні, смакові і розвиваючі програми. Їх замінили так званою “жуйкою” із насильства і криміналу.
Єлизавета Кузьменко: Яка в дитинстві у вас була рольова модель в сім’ї, чи була вона патріархальною?
Ірма Вітовська: Мої батьки розлучилися, коли мені було 8 років і тато був завжди більше добрим, а усім керувала мама, вона в мене з характером. Водночас вони не розуміли моєї професії. Це були 90-ті, тоді було добре бути бізнесменом, менеджером, тобто щось комерційне. Я поступала на істфак, але не поступила.
Якщо я тільки бачила в свою сторону якісь рухи непристойні від режисерів, я одразу їх присікала на самому початку
Єлизавета Кузьменко: Які гендерні стереотипи існують в акторському середовищі?
Ірма Вітовська: Були у режисерів такі стереотипи, особливо, коли ти даєш ідею розумнішу ніж їхня. Це їм дуже не подобається. Часом потрібно було свою ідею подати так, наче це він придумав
Єлизавета Кузьменко: Чули по рух #MeToo? Як із гендерно-обумовленим насильством в українському кіно?
Ірма Вітовська: Якщо я тільки бачила в свою сторону якісь рухи непристойні від режисерів, я одразу їх присікала на самому початку. Однак історії такі були від інших акторок, особливо в радянські часи. Так зараз не згадаю конкретно.
Єлизавета Кузьменко: Про вас часто видання пишуть як про жінку-берегиню, як ставитесь до таких застарілих взірців шаблонних жінок?
Ірма Вітовська: Це, мабуть, якісь консервативні видання. Взагалі, я спокійно відношусь. Навіть якби там було жінка-валькірія. Головне, щоби мене не називали кимось пов’язаним із мораллю.
Єлизавета Кузьменко: Ми записуємо цю розмову в Міжнародний день фемінізму. Ви себе можете назвати феміністкою?
Ірма Вітовська: В якійсь мірі, так. Я скоріше ліберальна. Я не люблю, коли жінку оцінюють як жінку, за статтю. Особливо, якщо вона пропонує якісь конструктивні ідеї.
В мене теж був такий випадок, ще давно, за часів коли при владі був Янукович. Я лобіювала закон про кіно і мені тоді сказали, мовляв, “Ви така гарна жінка, може ви би попили з вами каву, ви би розказали, які у вас були ролі”.
Або коли я знімала у серіалі “Леся і Рома”, і на цей персонаж Лесі дуже реагували чоловіки. І досі мені зізнаються, що багато було закоханих. Тоді мені телефонували вночі з пропозиціями десь приєднатися в якийсь ресторан. Я намагалася не псувати собі настрій, казала “Щасливо вам відпочивати, до побачення”.