Юлія Федів: Де є конкуренція між кількома жінками, один чоловік швидко перемагає

Рух #HeForSheUkraine у партнерстві з медіаресурсом Повага створили видання, яке вміщує 25 інтерв’ю та біографій номінанток премії #WomeninArts2019. Серед них визначні художниці, скульпторки, композиторки, виконавиці, режисерки, акторки, сценаристки, письменниці, поетки, кураторки культурних проєктів та арт-менеджерки. Прем’єра брошури відбулась у Женеві під час міжрегіональної зустрічі Beijing+25. А Повага публікує повні розмови з героїнями.

Авторка: Ірина Славінська

Фото: Оксана Тисовська

Юлія Федів – виконавча директорка Українського культурного фонду. Її досвід роботи з фінансовою підтримкою культурних проектів з боку ЄС допоміг і в Україні збудувати прозорі правила. Тепер сотні культурних проєктів уже було профінансовано з державного бюджету: це і великі масштабні події, і локальні ініціативи. Юлія Федів у царині культури – одна з помітних лідерок. Повага поспілкувалась про її візію культурного менеджменту, жіноче лідерство та гендерну рівність у культурі.

Ірина Славінська: Можна, думаю, почати розмову з того, що культурний менеджмент в Україні – це жіноча царина.

Юлія Федів: Так.

Ірина Славінська: Чому ти так думаєш?

Юлія Федів: Чесно кажучи, я не думаю, що це суто жіноча справа. Але бачу, що в цій царині справді більшість складають жінки, а не чоловіки.

Водночас, якщо вийти в публічну площину, то лідерами думок досі залишаються чоловіки. Нещодавно я брала участь у дискусії на тему культурного менеджменту, культурної дипломатії, культурної експансії, і там учасниками були переважно чоловіки, поміж них я була однією жінкою. Андрухович, Жадан, Малкович, представник із польської сторони і я. І модератор – теж чоловік. Під час дискусії було відчутно, що більшість питань спрямована до чоловічої частини подіуму, а я ж отримала тільки вступне слово, а потім для наступних висловлювань уже мала сама собі просити слова. Можливо, важило те, що мої співучасники вже довший час у цій царині працюють, можливо, важило щось у контексті віку.

Я загалом часто відчуваю, що в дискусіях важить і гендер, і вік – це має значення в позиціонуванні тебе як експерта. І часто перевага надається чоловікам. Можливо, це моє стереотипне відчуття чи перебільшення. Але я відчуваю, що наявність жінок як публічних лідерок не настільки висока у сфері культурного менеджменту.

“Є стереотип, що чоловік має заробляти більше, ніж жінка. Тому є жінки, готові йти працювати на зарплату від 10 до 12 тисяч гривень, а чоловіки не готові”

Ірина Славінська: Це суттєво відрізняється від частини мого особистого щоденного досвіду в цій галузі. Там, де маю справу з організацією культурних подій, то зазвичай, за винятком окремих випадків, опиняюся в ситуації, де я – одна з численних жінок, які роблять багато різної роботи. Це може бути і щось умовно престижне, і дуже прикладна робота – води комусь принести, наприклад. Чому, на твою думку, чимало жінок працюють на не надто високих посадах у культурному менеджменті?

Юлія Федів: Перше питання – це заробітна плата. Це те, що я відчуваю під час проведення інтерв’ю, коли шукаю проектних менеджерів, культурних менеджерів в Український культурний фонд. Звичайно, у сфері культури вона досить низька, якщо ми порівнюємо її зі сферами фінансового менеджменту, IT…

І ще є стереотип, що чоловік має заробляти більше, ніж жінка. Тому є жінки, готові йти працювати на зарплату від 10 до 12 тисяч гривень, а чоловіки не готові. Чоловіки, почувши суму, відмовляються. Тому вони часто йдуть працювати в іншу галузь, навіть якщо для цього доведеться працювати не за спеціальністю.

Якщо дивитися на УКФ, то в нас у плані гендерної рівності статистика на користь жінок: серед 65 співробітників – лише четверо чоловіків.

Другий аргумент – престиж. Чомусь вважається, що в сфері культурного менеджменту менш престижно працювати, ніж у сфері проектного менеджменту. Мовляв, краще я піду попрацюю на круту компанію в царині розробки інновації, IT, продажів, маркетингу. В списку преференцій культура поки що займає останнє місце. Навіть соціальні проекти, освітні проекти чомусь вважаються престижнішими, ніж культурні проекти. Хоча креативні індустрії знову стають трендовими, і туди мігрують чимало чоловіків. Коли ми робимо якісь круглі столи чи обговорення в сфері creative industries, то на них приходять здебільшого стартапери-чоловіки, а не жінки.

“Саме слово “експертиза” в будь-якій сфері радше асоціюється з чоловіком, а не з жінкою”

Ірина Славінська: Ми повернулися до теми публічної присутності та видимості в публічній царині. Чому, на твою думку, там швидше і більш помітно присутні чоловіки? Навіть якщо це не завжди конвертується в грошових одиницях, можливо, легше стати видимим і популярним у культурному менеджменті, якщо ти чоловік. Чи ні?

Юлія Федів: Коли чоловіків меншість, то їх більше використовують як ширму, вони швидше ростуть. Де є конкуренція між кількома жінками, один чоловік швидко цю конкуренцію перемагає.

Також чомусь вважається, що експерти – це чоловіки. Саме слово “експертиза” в будь-якій сфері радше асоціюється з чоловіком, а не з жінкою. Я це відчувала, коли працювала в соціально-культурних проектах. На соціальну педагогіку, соціальну роботу, психологію йдуть жінки, а не чоловіки. Але коли з’являвся психолог-чоловік, на нього одразу ж акцентувалася увага.

Як не дивно, лідери соціальних і культурних організацій – це зазвичай жінки. Чоловіки бувають їхніми заступниками, хтось працює просто як рядовий психолог. Але на подіумну дискусію часто піде не жінка-керівник, а її підлеглий – чоловік.

Ірина Славінська: Чому так відбувається? Наскільки в царині культурного менеджменту доводиться стикатися з щоденним сексизмом? Чи бувало, що хтось запитував “А де ваш директор?”, дивуючись, що молода жінка може сидіти в кабінеті виконавчого директора?

Юлія Федів: Під час публічних дискусій я відчуваю, що коли є чоловіки, то запитання ставляться їм, а не мені. Думаю, тут є ще й вікова складова. Можливо, якби я була жінкою віком 40-50 років, а не 32, то мене би легше асоціювали з виконавчою директоркою.  Хоча зараз в Україні вже суттєво посунувся віковий ценз.

Ірина Славінська: Може, на цю тему в тебе траплялися якісь кумедні випадки? 

Юлія Федів: Коли я була заступником свого колишнього директора, чоловіка, і повністю керувала проектом, ми прийшли на зустріч із керівником інституту підвищення кваліфікації, яка була жінкою. Я повністю презентувала проект, і ми почали говорити про публічні презентації партнерам, і, відповідно, розмова йшла до того, що я як керівниця проекту і заступниця директора буду її презентувати.

І потім прозвучала сакраментальна фраза керівниці Інституту: “Ні, краще ви презентуйте, тому що ви чоловік. Я думаю, що від вас інформація краще дійде, ніж від Юлії”. Ще вона там додала, що він має гарний і презентабельний вигляд.  Хоча вся ця робота була моя, і він взагалі не орієнтувався в темі. Мені тоді було 25 років. Для того виступу я йому повністю написала промову, а під час події в смс писала відповіді на запитання, які ставили з аудиторії, бо він не орієнтувався в темі. Та це не завадило йому послухати партнерів і вирішити виступити замість мене. Він виступив у ролі ширми й проголосив усе, що я йому написала.

Той випадок став для мене останньою краплею. Чесно кажучи, після цього я одразу написала заяву та пішла. Для мене було показово, що мій керівник мене не захистив, не захистив мого проекту, який я для організації вела вже 2 роки.

В сучасному світі це змінюється. Коли я працювала в Німеччині, середовище там було більш гендерно-нейтральним. Чоловік ніколи не відчиняє двері перед тобою, бо вважає, що це приниження жінки, не допоможе важкі речі нести – в них такий принцип, що це приниження, бо жінка може фізично так само виконувати роботу, може сама собі двері відчинити. Таку нейтральність можна помітити і в організаціях, де працюють керівники-іноземці – вони можуть впроваджувати в роботу організацій більш коректну корпоративну культуру.

Можуть на співбесіді поставити запитання: “Коли ти плануєш народжувати?” або “Ти одружена?”

Ірина Славінська: До речі, це справді цікавий досвід, яким чином корпоративні цінності інституцій можуть впливати на українські контексти. Якщо говорити про твій досвід роботи з ЄС і з іншими інституціями, чи бачила ти щось таке, що дозволяло зменшувати рівень сексизму на роботі?  

Юлія Федів: У міжнародних компаніях часто роблять навіть вступні відеокурси. В них може йтися про ознаки корупції – я сама такий ролик колись дивилася. Так само існують відеоролики щодо гендерної рівності, різних меншин, і це дозволяє запобігти частині проблем.

Я дуже часто від одного зі своїх директорів, які працювали в українському контексті, чула сумний жарт про “східноєвропеїзацію” західних європейців і представників із Північної Америки. Буває й так, що вони починають самі переймати наш досвід у сенсі стереотипів, сексизму. Зокрема можуть на співбесіді поставити запитання: “Коли ти плануєш народжувати?” або “Ти одружена?”.

Навіть у німецькому Бундестазі під час стажування я помітила, що ставлення до сексизму може бути зумовлене культурою в тій чи іншій партії. Якщо це більше правого толку партії, то там може бути відчутний сексизм – наприклад, буває, що під час вечірки чоловіки окремо йдуть курити сигари та розмовляти, а жінки залишаються в своєму колі на коктейль. Є партії, що мають окремі розмови, куди жінок не допускають. Серед 200 практикантів, поміж яких була і я, про це були розмови. В деяких партіях, наприклад, бувало, що тебе могли сприймати як секретаря. Деякі дівчата навіть писали скарги, щоб їм змінили супервайзера, бо їх тримали як секретаря, вони цілий день варили каву й носили папери, хоча це мала бути практика інтелектуальна. Я була на практиці у Вільних демократів – вони мене на рівні сприймали, не було ніяких проблем. Пощастило.

Ірина Славінська: Жінка-лідерка в царині культурного менеджменту – яка вона?

Юлія Федів: Жінки більше себе ідентифікують як лідери. Лідер – це людина, яка йде разом із командою на рівні.

Можливо, жінки на лідерських позиціях схильні більше тягнути на собі, можуть брати на себе завеликий об’єм роботи. Це заважає, особливо коли ти тягнеш на собі ще й бек-офіс. Думаю, чоловікам, які мають у підпорядкуванні підлеглих-жінок, може бути простіше роздавати завдання та збирати докупи результати виконання, акумулювати їх і потім репродукувати в публічному секторі. Як свої.

В мене також є відчуття, що жінки іноді менше залучені в нетворкінг. Хтось не може залишатися допізна, бо має сім’ю в пріоритеті. Але ж більшість нетворкінга відбувається після офіційної частини, за келихом. Кулуарні перемовини  грають свою роль. І тому, коли ти потім виходиш у публічну площину, а вчора ти ще був за келихом, тебе сприймають ближче і підключають у дискусію. Жінки через це можуть бути більш відсторонені від внутрішніх дискусій. Це я помічаю під час будь-яких офіційних раутів.

Ірина Славінська: Простіше чи не простіше працювати з колегами жінками-лідерками? Якщо є дві директорки чи три директорки, чи легше їм буде домовитися?

Юлія Федів: З мого досвіду, коли в мене є спілкування з колегами-жінками, то жінки легше діляться інформацією. Жінки швидше йдуть на контакт, вони відкривають усі карти, і дуже часто добре працює солідарність. Хоча всі говорять, що ніби конкуренція має бути більшою між жінками.

Ірина Славінська: Це стереотипи говорять.

Юлія Федів: Я думаю, що солідарність між жінками вища, ніж між чоловіком і жінкою в культурному менеджменті – це те, що я помічаю.

Ірина Славінька: Розмови про секвестр бюджету вкотре показали, що культура як галузь і культурні інституції як місце роботи пов’язані з прекарністю. Ситуація найму та оплати праці тут непевна, як і сталість фінансування проектів. Ця ситуація однаково погана і для жінок, і для чоловіків. Але в галузі працює більше жінок. Така турбулентність усвідомлена твоїми колегами-жінками? Тобою?

Юлія Федів: Я дивлюся на це питання глобальніше – у сучасному турбулентному світі важко говорити про сталість як явище зовнішнє. Сталість наразі є поняттям внутрішнім, яке треба виховувати в собі людям незалежно від статі, віку та соціального стану. Зміни будуть постійними, треба бути носієм знань та емпатії, щоб легко охопити та пристосуватися до нових обставин і змінювати ситуацію на свою користь – в цьому нам допоможе лише сильна культурна політика. Адже основа майбутнього України – це розуміння, що всі сфери життя однаково важливі.

Submit a comment