Авторка: Єлизавета Кузьменко

Фото: Оксана Тисовська

 На ВВС Ніна Кур’ята працює з 2011-го року.  До того, як очолити українську редакцію ВВС, вона вчилася в аспірантурі, викладала у школі біологію, працювала на радіо і  у виданні ЛігаБізнесІнформ.

Говоримо з головною редакторкою ВВС про новий моніторинг експертів та експерток на ВВС, гендерні стереотипи з її життя, вживання фемінітивів, виховання чутливості у її сина Івана, а також про те, чому чоловіки просять більшу зарплату, ніж жінки.

Єлизавета Кузьменко: На Донбас Медіа Форумі ви розповідали про зміни в редакційні політиці ВВС України, які стосуються гендерної рівності… У чому вони полягають?

Ніна Кур’ята: Це навіть не можна назвати зміною редакційної політики. Редакційна політика ВВС – це така стала річ, яка розвивається з новими викликами. Як наприклад, коли пішов сильний розвиток соцмереж, в редакційні стандарти вписали нові глави про те, як звідти брати інформацію і як там поводитися.

Не можна зараз сказати, що гендерний аспект різко змінив гендерну політику ВВС. Однак, ВВС дбає про те, щоби була рівність серед нашої команди, щоби не було ось цього «pay gap», тобто різниці в оплаті праці між чоловіками і жінками.

Був проведений моніторинг з оплати праці, і після цього політика скеровується на те, щоби зрівняти заробітну плату працівників і працівниць ВВС. Тобто на ідентичних посадах жінкам підвищують оплату, якщо до того вона була нижчою, ніж у чоловіка на тій самій посаді.

Єлизавета Кузьменко: Це сталося після того, як у січні цього року редакторка китайського бюро ВВС Керрі Грейсі подала у відставку з посади, пояснивши це тим, що праця чоловіків і жінок у компанії оплачується по–різному? Я пам’ятаю, ЗМІ писали, що корпорація ВВС зіштовхнулася з «кризою довіри» після того, як було виявлено, що дві третини «зірок», які отримували понад 150 тис фунтів стерлінгів, були чоловіками.

Ніна Кур’ята: Так, саме так. Грейсі зробила це публічно і дала свідчення спеціальній парламентській комісії.

Єлизавета Кузьменко: Так все ж-таки політика гендерної рівності – низова ініціатива чи вона приймається «на горі»?

Ніна Кур’ята: У нас зараз є організація всередині ВВС, яка називається Global Women in News. Це жіноча організація, хоча інколи на їхні зібрання ходять і чоловіки. Там, до речі,  існує принцип «сhatham house».

Довідка Поваги: Правило «Chatham House» –  це принцип анонімності обговорень, відповідно до якого учасники чи учасниці дискусій чи зустрічей не мають права розголошувати авторство тих чи інших поглядів за межами сhatham house. Принцип покликаний сприяти відкритості поглядів та обговоренню.

У межах цієї організації учасниці обговорюють свої проблеми. Щоразу проблеми різні. Тобто це такий нетворкінг усередині організації. Я теж її член. По-суті, будь-хто з нашої редакції може ввійти в цю групу, але зібрання проходять у Лондоні, де знаходиться центральний офіс ВВС.

Єлизавета Кузьменко: В одному з інтерв’ю ви розповідали, що коли чоловік приходить на BBC на співбесіду, часто він просить навіть більшу зарплату, ніж у вас, як у очільниці. Як ви реагуєте на це?

Ніна Кур’ята:  Ми зазвичай слухаємо кандидата, його запит на оплату праці, а потім дивимося, хто в нас топ-кандидат, і пропонуємо йому стільки, скільки можемо запропонувати на цій посаді. Ми ніколи не ґрунтуємо своє рішення на тому, чоловік це чи жінка. Але я роблю висновок, що український трудовий ринок дещо несправедливий. Якщо чоловіки просять більше – значить вони звикли отримувати більше. Взагалі, я думаю, що створити рівність у країні, у якій існують сірі зарплати, недотримання соціальних і трудових прав, неможливо.

Єлизавета Кузьменко: Я подивилася, ВВС вживає фемінітиви…

Ніна Кур’ята:  Так, є таке…

Єлизавета Кузьменко: Чи це обов’язково для ваших матеріалів, чи ви це робите тільки час від часу? З ким радитися, якщо, наприклад, треба вжити складний фемінітив, не властивий українській мові? Наприклад, писати про Джудіт Гоф – «послиня», «послиця»? Ми на Повазі обрали для себе зручний варіант – «амбасадорка»…

Ніна Кур’ята:  Так, справді, в нас бувають дебати, бо мова змінюється. Наприклад, 10 років тому написати «мовознавиця», «мисткиня» чи «професорка» було неможливо. Я не скажу зараз, що мені всі фемінітиви видаються логічними…

Єлизавета Кузьменко: Які вам особисто видаються нелогічними?

Ніна Кур’ята:  Мабуть, оці всі, які закінчують на -иня. Вони абсолютно якісь штучні. А от

«журналістка» – звучить природно. Або ще не подобаються закінчення на -логиня, як

«психологиня» чи «біологиня».

Водночас ми беремо те, що вже стало нормою – наприклад, «авторка». У нас є професор Пономарів (прим. Повага: Олександр Пономарів – доктор філологічних наук, веде мовний блог на BBC News Україна з 2009 року), з ним часто радимося.

Єлизавета Кузьменко: У жовтні минулого року Інститут масової інформації та Детектор медіа проводили дослідження українських телеканалів. Виявилося, що найчастіше жінки на ТВ коментують соціальні теми, виступають героїнями кримінальної хроніки або «жовтих» новин, у той час як чоловіки коментують політичні та економічні теми. Як працює пошук експертів і експерток на ВВС?

Ніна Кур’ята:  Щодо того, як політика рівності впливає на рішення, які ухвалюються на ВВС. У нас є програма, яка стартувала недавно, під назвою «50 на 50». Її суть – прагнути до того, щоби це співвідношення було 50 до 50 жінок і чоловіків. Вже майже 130 телепрограм погодилися на те, щоби моніторити участь експертів та експерток у  програмах.

Єлизавета Кузьменко: Так, але це ж кількісна річ. А як щодо якісної?

Ніна Кур’ята:  У нас немає розподілу за секторами. У нас є правило: якщо найкращий експерт – чоловік, то не варто ним нехтувати, тільки тому, що він чоловік, а нам треба 50 на 50.

Однак, якщо є двоє експертів однакового рівня, і ми бачимо, що нам сьогодні для дотримання балансу потрібна жінка, то ми обираємо жінку. Наші колеги в Лондоні щодня моніторять і відправляють ці дані. Будь-якого експерта, який має титр у кадрі, ми будемо рахувати.  Наступний наш крок – це моніторинг також онлайнового контенту.

Єлизавета Кузьменко:  В одному з інтерв’ю ви зазначали, що якось брали інтерв’ю в одного з керівників Національного банку України – чоловіка. Він постійно вам говорив “от якби ви лише були обізнані в цій темі”. Чи траплялося вам ще якось відчувати таку реакцію від чоловіків?

Ніна Кур’ята:  Була одна кричуща ситуація. Я була в декреті зі своїм сином, йому було 7 чи 8 місяців. Я робила онлайн проект для однієї з бізнес-шкіл Києва. Ця бізнес-школа привозила різних бізнес-гуру з-за кордону. І от вони привезли одного класного спікера, викладача світового рівня, і я мала взяти в нього інтерв’ю. Я тоді на робочі зустрічі до них ходила з сином у слінгу, бо не могла його залишити вдома. І, мабуть, мене сприймали як матір-годувальницю (ким я, по суті, й була). Я продумала запитання і зрозуміла, що мені не потрібно їх записувати. Я прийшла на інтерв’ю без дитини, абсолютно впевнена, і з пустим блокнотом, де були тільки перші слова першого запитання.

Єлизавета Кузьменко:  І що? Він побачив що там пусто?

Ніна Кур’ята:  Ні, було гірше (сміється). На інтерв’ю приїхав також голова цієї бізнес-школи. Він мені сказав: «Ніно, я з вами посиджу на інтерв’ю, добре?». Я сказала: «добре».

Єлизавета Кузьменко:  Це була така перевірка?

Ніна Кур’ята:  Я тепер розумію, що це був класичний мікроменеджмент та патронатство. Він спитав, чи підготувалася я до інтерв’ю, і попросив подивитися запитання у блокноті. Після чого на початку інтерв’ю він каже: «Ніно, я почну, добре?». Я подумала: можливо, він зробить вступ від імені бізнес-школи. Він ставить перше запитання, яке збігається з тим, яке планувала я. Після чого він ставить друге запитання, далі третє, четверте, і так – усе інтерв’ю. Я в цей час гарячково думаю, що ж можу запитати я. Після чого він каже: «Дякую, Майкле» і інтерв’ю завершується. Далі цей бізнес-гуру розвертається до мене й питає: «What was your role during this interview?/Яка була твоя роль у цьому інтерв’ю?» Відчуття було жахливе…

Єлизавета Кузьменко:  Як було далі? Ви поговорили з цим головою бізнес-школи?

Ніна Кур’ята:  Я написала йому листа, де йшлося про те, що я – досвідчена журналістка і на той момент брала інтерв’ю в багатьох політиків, включно з Леонідом Кравчуком. До цього я вела виборчий проект і практично в усіх лідерів парламентської гонки брала ексклюзивні інтерв’ю. Надіслала йому посилання на них. Попросила на майбутнє чіткого розуміння: або довіряють мені, або нехай роблять самі. Наступного разу, коли ми з ним зустрілися, він вибачився. Але це була одна з найнеприємніших ситуацій у моєму житті.

Єлизавета Кузьменко:  Цікаво, якою була би реакція, якби ви були з дитиною на самому інтерв’ю.

Ніна Кур’ята:  У мене були прецеденти. Я на той час викладала в Могилянській школі журналістики «Наукову журналістику» – мій авторський курс, який я почала робити після того, як захистила кандидатську дисертацію з мікробіології. І тоді Сергій Квіт мені запропонував викладати. Це був перший на всю Україну авторський курс із цього предмету.

І от одного разу мене запросили на майстер-клас британського вченого, який займається комунікацією науки з іншого боку – він ученим розповідає, як спілкуватися з журналістами. Моєму сину тоді було півроку, я взяла його з собою, але до мене приїхала моя бабуся й мій колишній чоловік, щоб гуляти з сином, поки я навчаюся.

На одній із сесій син уже не хотів гуляти і просився до мене на руки. І от поки професор розповідав, син сидів і скидав олівці на підлогу. Спікер тільки посміхався, а от наші всі академіки і професори, які були на майстер-класі, просто були в шоці й казали: «Та як так можна, з дитиною прийшла!». На що спікер тільки й сказав: «I am used to work with children»/ «Мені траплялося працювати з дітьми».

Єлизавета Кузьменко:  Як ви виховуєте сина? Розвиваєте в ньому чутливість до рівності?

Ніна Кур’ята:  У нього немає іншого вибору… (сміється) Взагалі зараз мені видається, що діти мають інші умови. Наприклад, зараз уроки праці не такі, що дівчата печуть млинці, а хлопці працюють на верстатах. Вони тепер усі щось там клеять, шиють, роблять орігамі. Я не знаю, наскільки це «хлопчача справа» – шити з фетру…

Єлизавета Кузьменко:  Чому? Він, можливо, захоче стати дизайнером одягу?

Ніна Кур’ята:  Так, або зможе пришити собі ґудзик. А стосовно поділу домашніх обов’язків я теж йому кажу: «Чому я маю робити за тебе все?». Я кажу синові: «Обирай, що будеш робити ти: завантажувати пралку, розвішувати білизну, мити посуд…».

Єлизавета Кузьменко:  Ви біолог за освітою. Чи зустрічали ви стереотипи у своєму житті, що наука й біологія – це не жіноча справа?

Ніна Кур’ята:  Наше суспільство в часи мого дитинства було дуже патріархальним. Вважалося, що чоловік – це голова, а жінка – берегиня. Яка б у тебе не була прогресивна сім’я, це все одно йде як колективне безсвідоме. Ми всі є носіями цього. Був анекдот про жінок-вчених, мовляв, це – як морська свинка: і не свинка, і не морська. Біологія – менш стереотипна, бо вважалося, що це скоріше «для дівчаток», а от математика, фізика – це «для хлопчиків». Справді, зі здобуттям вищих ступенів науки жінок стає менше.

Єлизавета Кузьменко:  Ви не через це не пішли далі в науку?

Ніна Кур’ята:  Ні, я не пішла далі, бо хотіла займатися журналістикою.

Єлизавета Кузьменко:  В Україні часто жінки бояться називати себе феміністками, хоча й визнають важливість мати рівні права й можливості з чоловіками. Ви вважаєте себе феміністкою? 

Ніна Кур’ята:  Так, я можу так сказати. В нас узагалі є таке, що все, що людям не подобається, вони намагаються довести до абсурду й далі вже нападати на ці абсурдні прояви. Якщо ми говоримо про фемінізм як про рівність прав і можливостей, то це абсолютно нормально для суспільства, яке хоче бути розвинутим і європейським.

Єлизавета Кузьменко:  Зараз в Україні є певний позитивний момент, коли суспільство само починає реагувати на гендерні проблеми. Рух іде знизу вгору – від окремих осіб, організацій, медіа до вищого рівня влади. Ви відчуваєте це на ВВС?

Ніна Кур’ята:  Так, за три роки на ВВС зросла кількість жінок на посадах, що ухвалюють рішення. Більше стало жінок серед редакторів, наприклад, на програмах Today, News Night, Панорама, а також серед найвищого керівництва ВВС.

Єлизавета Кузьменко: Ви публікуєте на ВВС статті з серії The Health Gap (“Гендерна нерівність у медицині”), це переклади з англомовної редакції. Чому ви вирішили їх публікувати для українського сегменту?

Ніна Кур’ята:  Так, це проект з Лондона. Але є ще більший проект, який стосується гендерної рівності та сили жінок – 100 Women («100 жінок»). Над ним працюють редакції ВВС з усього світу. Там подають особисті незвичні історії жінок, які щось змінили. Наприклад, Малала Юсуфзай. Минулий сезон програм «100 жінок» торкнув такі теми, як пробиття «скляної стелі», подолання неграмотності серед жінок, а також подолання харасменту в громадських місцях та сексизму в спорті.