«Подвійне послання»: чому бігборди Кличка «Досить шастать» толерують насильство?

“Кличко – мер погрожує застосуванням сили чи мені ввижається? Хіба це спортивна, дипломатична, здорова поведінка? Колежанки, мені здалося чи наш міський голова закочує свої білі рукави, щоб ударити мене, якщо я… що? А ми потім дивуємося, що поліція не виїжджає на виклики щодо домашнього насилля”.

Цей допис разом із фото дописувачка групи “Фемінізм в деталях” у Фейсбук виклала як реакцію на нову інформаційну кампанію міської влади Києва. Нещодавно на вулицях міста з’явилися плакати з зображенням мера Віталія Кличка, який закочує рукави з надписом “Досить шастать”.

Реакція соцмереж

Учасниця спільноти “Фемінізм в деталях” Світлана Іванова порівняла бігборд із монополією держави на насильство: “Виглядає як погроза. Символізує собою державу з монополією на насильство? Мер мого міста, боксер у минулому, погрожує жителям фізичною розправою. Як смішно, зараз лусну”.

Інша дописувачка Natalya Kostina звернула увагу на те, що є проблема комунікації в суспільстві, коли простіше пригрозити, ніж пояснити: “Мені здається, у нас і так люди доволі агресивні, і так є проблема невміння нормально розмовляти та висловлюватись «словами через рот», є проблема , коли дітям легше пригрозити, ніж пояснити, та інше.

“Тому заклик у вигляді погрози мені не подобається, найлегший шлях, що апелює до найпримітивніших почуттів”, – додала вона.  

Учасник спільноти Richard Grinch у своєму коментарі цікавиться, чи можливо уявити таку рекламу на вулицях інших країн: “Як можна претендувати на звання країни першого світу, коли по столиці розвішані плакати, як депутат в період пандемії, із посмішкою на обличчі, битиме людей по морді за вихід на вулицю? Він в адекваті взагалі? Хтось собі уявляє такий плакат на вулицях Австралії, наприклад? Чи Британії? Чи навіть Америки?”.

Valentyna Silnitska вважає, що така реклама недоречна, вона більше би підійшла на кордоні з РФ:  “В тому дискурсі, на який розрахована реклама, виглядає трохи дивно. А от якби такі борди були на кордоні з Росією, то я не проти”.

Натомість, колишній заступник міністра інформаційної політики України Дмитро Золотухін нічого поганого у бігборді не знайшов та прокоментував таким чином: “Не бачу жодного насилля. Може, він рукава закочує, щоб віднести вас додому?!”

Реакція гендерних експерток

Олена Стрельник, докторка соціологічних наук, дослідниця, гендерна експертка, говорить про те, що в умовах надзвичайних ситуацій, якою зараз є пандемія COVID-19, у суспільстві підвищується рівень напруженості життя та стресу. Люди очікувано бояться за своє здоров’я та здоров’я своїх близьких. Крім того, ця ситуація сприяє тому, що вимикається критичне мислення.

“Йдеться про те, що я не проти розумних карантинних заходів та розумію їх доцільність, але я проти залякування. Коли механізми залякування сприймаються та інтерпретуються як необхідні з метою такого піклування про здоров’я людей. Я інтерпретую цю рекламу як таку, що містить погрози фізичного насильства для порушників карантину”, – говорить вона.  

Соціологиня не вважає, що така реклама справді призведе до змін у поведінці людей, до того, що вони поводитимуться обережніше. Натомість, на її думку, тут іде прийом “унормованості насильства”.

Проблему насильства важко викорінити, якщо більшість сприймає це не як проблему: “Влада норми, у сенсі узвичаєності певних явищ, часом потужніша, ніж влада закону. І у відтворенні цієї норми свою роль відіграють різні суспільні ланки. Я не можу стверджувати, що саме цей борд принципово погіршить ситуацію щодо питання домашнього насильства, наприклад, але це струмочок у річці інших подібних меседжів”.

Схожу думку висловлює Лариса Кобелянська, кандидатка філософських наук, координаторка громадської ради при МФО “Рівні можливості”. Вона вважає, що ніяка посмішка не приховає жесту погрози:

“Погроза силою – от що я бачу і це ніяк не сприймається мною інакше. Якщо ми, як громадяни, що мають критичне мислення, пропустимо це, мовляв, “та чому б нашому меру-спортсмену не пограти м’язами, якраз той випадок, коли доречно”, то чим це буде відрізнятися від того толерування насильства, яке в інших випадках ми засуджуємо? Як на мене, це те ж саме, що змовчати, коли депутат скаже про “зморщену сорокарічну тьотку”, або брат великого начальника про “дєвочєк в комітєтє”. Теж  ніби з натяком на те, що всім і так зрозуміло…”

На думку гендерної експертки, жодні посади, спортивні чи інші заслуги, чи навіть скандальний імідж не може виправдовувати прояву чи навіть натяку на насильство.

“Сама думка про те, що будь-яка проблема може бути урегульована за допомогою фізичної сили чи насильства, є надто хибною”, – підсумовує вона.

Ще одна гендерна експертка Елла Ламах, голова правління Всеукраїнської громадської організації “Центр “Розвиток демократії”” пропонує подивитися на КМДА, як на інституцію, яка виконує національні й міжнародні зобов’язання України.

Вона вважає, що це особливо актуально в той час, коли в суспільства депресія щодо карантину і вірусу, а також паніка. Крім того, більшість нашого суспільства вихована на стереотипах, що повинна робити жінка, що повинен робити чоловік. Для суспільства це виклик – знаходитися безперервно на одній території.

“Ми раніше міняли наше місце розташування, то ми на роботі, то відводимо дитину до школи, то гуляємо з друзями. Тут ми повинні бути цілий день вдома з іншими членами родини. Міжнародна спільнота робить заклик бути позитивними в комунікації, більше позитивної реклами. Наприклад, це можуть бути бігборди, де Кличко з дітьми грається в лего чи пазли складає, або у фартусі готує, залишаючись вдома. Гасло ж має бути “Я вдома”. Але ми бачимо борди з кулаком”, – говорить вона.

Експертка звертає увагу на те, що суспільство звикло до образу Кличка як спортсмена в боксерських рукавицях. Однак на цьому бігборді, на її думку,  він виглядає як “чоловік-мачо”, який погрожує когось ударити.

“Це все відбувається в час, коли ми й так говоримо про те, що насильство зростає. По-суті, за кошти міської влади нам рекламують агресивного чоловіка, а я хочу бачити чоловіка добрим і підтримуючим, який мене обніме, поцілує й буде бавитися з дітьми. А тут він піднімає на мене руку”, – говорить Елла Ламах.

Думка психотерапевтки

Психотерапевтка Марія Фабричева порівнює випадок бігбордів Кличка зі старим скандалом 2019 року навколо сексистської реклами пельменів. Реклама також задумувалася як соціальна, однак була сприйнята суспільством агресивною та такою, що дублює ярлики. На думку психотерапевтки, тоді теж хотіли як краще, а вийшов заклик до насильства.

 

А щодо цьогорічної реклами з мером Києва психологиня говорить наступне:

“Справа в тому, що нашого мера суспільство сприймає як сильного чоловіка, тому що він суперважковик із боксу. В такому випадку цей бігборд можна трактувати по-різному. З одного боку, це начебто “дотримуйтесь карантину”, а з іншого – це кремезний чоловік, який може тебе покарати, якщо ти його не послухаєшся”. 

Чи можуть такі послання у рекламі вплинути негативно на рівень насильства в суспільстві?

На думку Марії Фабричевої може. Однак про це навряд чи думали креативники цієї інформаційної кампанії. Психотерапевтка порівнює вплив бігбордів Кличка з показом розбитих жіночих облич, коли насильники бачать у цьому заклик до дії.

Психотерапевтка нагадує, що хід думок насильника дуже відрізняється від здорової людини: “Подивіться також, на плакаті мер посміхається, тобто посил такий “строгий, але справедливий батько”, начебто діти знають, що він добрий, а тому не вдарить, хоча може. Саме тому йому досить цієї посмішки, щоб усі раптом почали сидіти вдома. Чи може це підвищити рівень домашнього насильства? Так, бо люди, схильні до насильства, можуть сприйняти це як меседж до них. А ось ті, над ким знущалися, з такою посмішкою, мовляв “сама винна” – їх це може тригерувати. Тому що булінг завжди супроводжується посмішкою – такою недоброю”.

Марія Фабричева вважає, що насильство теж має оскал. Коли людина посміхається, але при цьому несе загрозу на психологічному рівні – це називається “подвійне послання”.

Реакція урядової уповноваженої з гендерної політики

На думку Катерини Левченко, наразі потрібні заклики від урядовців, керівників міст, лідерів думок, щоб люди дотримувалися карантину, забезпечували власну безпеку та безпеку оточуючих.

“Водночас сьогодні я також побачила цей бігборд дорогою на роботу й назад. Для мене він з неоднозначним змістом. Я на нього дивилась і згадувала слова Махатми Ганді. В них ідеться про те, що якщо є дія, яка коїться по відношенню до людини, і ця людина сприймає її як насильство, то це – насильство”, – вважає Урядова уповноважена з гендерної політики.

Левченко вважає, що будь-яка складна ситуація, якою, наприклад, є пандемія, або будь-яка конфліктна ситуація, яка може виникати під час карантину, не має вирішуватися насильницькими методами.

“Ми весь час наголошуємо на ненасильницьких методах в тих, чи інших ситуаціях. Тому мені би дуже хотілося, щоби в нашій країні й далі дотримувалися цього принципу. Я би також радила звернутися до пресслужби Віталія Кличка, щоби дізнатися, чого вона хотіла з цією інформаційною кампанією”, – прокоментувала Урядова уповноважена.

Вона також додає, що всім чиновникам потрібно обережно комунікувати під час пандемії, щоби не знівелювати роботу держави і міжнародних організацій по протидії домашньому насильству в Україні.

Як має виглядати комунікація мера міста?

За словами гендерних експерток, важливою є позитивна комунікація. “Наприклад, це можуть бути бігборди, де Кличко із дітьми грається в лего чи пазли складає, або у фартусі готує, залишаючись в дома. Гасло ж має бути “Я вдома”. Але ми бачимо борди із кулаком”, – говорить Елла Ламах.

Водночас, приклади позитивної ненасильницької комунікації вже існують в Україні. Так нещодавно, Міністрество охорони здоров’я запустило ролик “Прості речі рятують життя”, у якому татусі закликають: станьте прикладом для своєї родини під час спалаху коронавірусної інфекції, дотримуйтесь санітарно-гігієнічних норм, піклуйтеся про своїх близьких та будьте відповідальними. “Зіркові” татусі Євген Кошовий, Юрій Горбунов, Олексій Потапенко, MONATIK, Oleg Skrypka та Анатолій Анатоліч підтримали цю інформаційну кампанію, звернувшись до українців.

Крім того, Урядова уповноважена Катерина Левченко звертає увагу на те, що замість погроз, місцева влада могла би витратити кошти на бігборди із телефонами гарячих ліній для постраждалих домашнього насильства або із інформацією куди звернутися по допомогу.

Чому важливо не толерувати насильства в умовах пандемії та карантину?

На час карантину багатьом людям рекомендується працювати з дому. Хоча дім багато хто вважає найбезпечнішим місцем, для жертв домашнього насильства це далеко від реальності. Коли робоче життя переноситься в домівки, обмежувальні заходи, пов’язані з карантином, можуть неоднозначно впливати на становище жінок. Ідеться про можливе зростання домашнього насильства, а також обмеження в користуванні послугами, зокрема соціальними.

Важко повірити, але 67% жінок в Україні зазнавали насильства й тільки 17% знають, куди звертатися по допомогу. Це нові результати дослідження з питань добробуту та безпеки жінок в Україні, що проводилося ОБСЄ. За даними ООН, в Україні щороку понад 1,1 млн українок зазнають фізичного, сексуального насильства та психологічного тиску в сім’ї.

У пастці будинку: що потрібно знати про сплеск домашнього насильства під час карантину?

Повага публікувала матеріал про те, що є загроза збільшення домашнього насильства під час карантину. Зокрема, Галина Скіпальська, виконавча директорка МБФ “Українська фундація громадського здоров’я”, директорка представництва HealthRight International в Україні зазначала: “У нас постійні звернення клієнток щодо домашнього насильства на мобільні бригади, денні центри та притулки, дзвінків у нас більше, ніж було. Було 3-5 нових звернень, тепер це приблизно 5-10 нових телефонних звернень за день на бригаду. Це я не рахую планових дзвінків”.

Найперше, куди можна звернутися по допомогу – це поліція. Ви можете викликати поліцію за телефоном 102. Крім того, працює Національна “гаряча лінія” з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації 0 800 500 335 або 116 123 (з мобільного) – безкоштовно зі стаціонарних та мобільних телефонів будь-яких операторів по всій території України.

Відзначимо, що ряд правозахисних та громадських організацій закликає підписувати петицію із закликом ратифікувати Стамбульську конвенцію. Деталі за посиланням.

Крім того, нещодавно Громадський Альянс “Політична дія жінок” написав відкритий лист до міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова з вимогою посилити реагування поліції на випадки домашнього насильства протягом карантину, запровадженого через COVID19.

У заяві йдеться про те, що незважаючи на заспокійливі повідомлення Національної поліції, яка нібито не спостерігає сплеску скарг на домашнє насильство, у ГО «Ла Страда-Україна» відзначають зростання кількості звернень з цього приводу майже вдвічі — за тиждень карантину там прийняли понад 300 звернень щодо випадків, які стосувалися виключно домашнього насильства, а це на 130 більше, ніж тижнем раніше, перед його початком.

У свою чергу МВС запустило чат-бот щодо протидії домашньому насильству в умовах карантину. Чат-бот #ДійПротиНасильства працює у месенджері Telegram.

Водночас жінки, які звертаються за допомогою до громадських організацій (наприклад, до Центру «Жіночі перспективи» (Львів)) повідомляють, що поліцейські, які приїжджають на виклики, часто схиляють жінок не писати заяви про насильство, відмовляються виносити термінові заборонні приписи, пояснюючи це карантином, а також вимикають нагрудні відеореєстратори під час спілкування.

Громадські активістки говорять про те, що виникає питання щодо достовірності даних Національної поліції України та відповідності її реагування на випадки домашнього насильства.

Як ратифікація Стамбульської конвенції допоможе подолати домашнє насильство в Україні?

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами  – це найбільш прогресивний міжнародний договір, присвячений боротьбі проти насильства по відношенню до жінок, яку розробила Рада Європи ще у 2011 році у Стамбулі (звідси й назва – “Стамбульська”).

Конвенція починає діяти після ратифікації національним парламентом та відповідного коригування законодавства. На сьогодні Стамбульську конвенцію підписали усі 47 держав-членів Ради Європи, серед них і Україна, однак ратифікували лише 25 країн.

Дев’ять запитань про домашнє насильство і Стамбульську конвенцію в Україні

Які цілі Стамбульської конвенції?

• Конвенція дає зрозуміти, що насильство стосовно жінок і домашнє насильство вже не можна розглядати як особисте питання, і що держави за допомогою всеосяжної і комплексної політики повинні запобігати насильству, захищати постраждалих та карати кривдників.
• Приймаючи Конвенцію, уряди зобов’язані змінювати свої закони, впроваджувати практичні заходи і виділяти ресурси для формування нульової терпимості до насильства стосовно жінок і домашнього насильства.
• Запобігання та боротьба з таким насильством більше не є питанням доброї волі, а є юридично обов’язковим зобов’язанням.
• Конвенція застосовується в основному до жінок, оскільки вона охоплює форми насильства, від яких потерпають лише жінки, оскільки вони є жінками (примусовий аборт, каліцтво жіночих статевих органів) або з якими жінки стикаються набагато частіше за чоловіків (сексуальне насильство і зґвалтування, переслідування, сексуальні домагання, домашнє насильство, примусовий шлюб, примусова стерилізація). Ці форми насильства є результатом нерівномірного розподілу влади між чоловіками і жінками та наслідком дискримінації жінок.
• Стамбульська конвенція не прагне «скасувати відмінності» між жінками і чоловіками та не має на увазі, що жінки і чоловіки є або повинні бути «однаковими». Водночас Конвенція вимагає вжиття заходів для протидії ідеї про те, що жінки поступаються чоловікам. Справді, забобони, стереотипи, звичаї і традиції, як і раніше, сприяють чоловікам за багатьох обставин, наприклад, у приватних та суспільних сферах, політичному житті, на роботі, в системах освіти, повідомленні про злочини в поліцію або в суді. Для жінок це ускладнює можливість заявити, що вони стали жертвами насильства, і зменшує повагу до їхніх прав.

«Насильство у сім’ї – це епідемія. Так, як СНІД, туберкульоз чи грип», – голова центру «Жіночі перспективи»

Ще у 2016 році, в інтерв’ю Повазі, голова центру «Жіночі перспективи» Любов Максимович порівняла насильство в сім’ї з епідемією:  «Насильство у сім’ї – це епідемія. Так як СНІД, туберкульоз чи грип».

У цьому контексті вкрай важливо боротися з негативними наслідками однієї епідемії, не толеруючи та не поширюючи іншої.

Єлизавета Кузьменко