Влада Ралко: Стать може стати в’язницею, а може стати інструментом, яким ти можеш розкривати свої таємниці безліч разів

Рух #HeForSheUkraine у партнерстві з медіаресурсом Повага створили видання, яке вміщує 25 інтерв’ю та біографій номінанток премії #WomeninArts2019. Серед них визначні художниці, скульпторки, композиторки, виконавиці, режисерки, акторки, сценаристки, письменниці, поетки, кураторки культурних проєктів та арт-менеджерки. Прем’єра брошури відбулась у Женеві під час міжрегіональної зустрічі Beijing+25. А Повага публікує повні розмови з героїнями.

Авторка: Ана Море

Фото: Оксана Тисовська

Влада Ралко – відома художниця, представниця київської школи мистецтва. Кількість її персональних виставок в Україні та закордоном вимірюється десятками editing essay. В центрі уваги мисткині – людина, її розвиток, слабкості, темні та світлі сторони, те, що ми ховаємо всередині, те, що ми виставляємо на показ. 

Ана Море: Чи потрібні премії подібні до Women in Arts, окремі премії для жінок, на вашу думку? 

Влада Ралко: Окремі конкурси для жінок, на мою думку, віддають дискримінацією не менше, ніж окермі конкурси для чорних або трансгендерів. Ви насправді уявляєте окреме змагання на кшталт ігор для неповносправних? Тоді щось негаразд із суспільством, коли жінок виокремлюють в особливу групу. Тим більше, що мистецтво це не спорт, де фізичні особливості грають певну роль. В умовах подібних змагань починає тхнути фашизмом із вимірюванням жіночого розуму та наданням жінкам згідно цього особливої фори.    

Ана Море: Як мистецтво може впливати на формування толерантного суспільства, суспільства рівності? Чи потрібно це? Чи є у вас подібні роботи? Які саме?

Влада Ралко: Мистецтво як таке є умовою існування людської спільноти, яка, в свою чергу, є толерантною саме через те, що вона людська. Мова художника відрізняється універсальною оптикою, яка може бути зрозумілою будь-ким, незважаючи на особливості культурної, ідеологічної, ментальної, релігійної або статевої приналежності. Якось ми з Володимиром Будніковим розпочали дискусію про гуманістичну складову роботи художника, у якій дійшли згоди щодо некерованості та непередбачуваності художнього процесу як запоруки збереження людяності. Ми розмірковували про різницю між тим, що хотів сказати художник та між тим, що він сказав. В роботі художника та в культурі загалом присутня певна ірраціональна складова, що не керується ідеологією або ринком. Але від часів радянської доби мистецька мова на пострадянськім просторі має доволі дивний статус через те, що вважається потрібною для чогось або має говорити про щось нагальне. На художника(цю) накинутий обов’язок, хоча насправді обов’язок є його внутрішньою інтенцією, природною волею, яка не керується ззовні. Тоталітарна ідеологія вилучила з мистецького обігу свободу та волю, отже художники часто досі переймаються чиїмось приписом або необхідністю бути корисним. Вимога рівності є одним із гасел французької революції, але проблема полягає саме в буквальному сприйнятті як узагальнених закликів так і творів мистецтва. Мистецтво часто прагнуть залучити в якості терапії або соціальної практики. Проте, ці недолугі потуги нівелюють розуміння мистецтва як дуже окремого досвіду та бачення, абсолютно відмінного від усього іншого. Мистецтво не впливає на рівень толерантності, воно саме є підґрунтям і умовою того, щоби толерантність узагалі існувала. Усі мої роботи без виключення вказують туди, де людина може згадати про те, що вона має окрім інстинктів.

Я маю певні свободи, я маю певні несвободи, але якщо я відчуваю, що в мене хочуть відібрати хоча би дрібку свободи, то я буду битися за неї

Ана Море: Ви зіштовхуєтеся з стереотипами стосовно жінок?

Влада Ралко: Мене колись питали щось на кшталт: чи не важко вам жити з чоловіком-художником, чи часто чоловік обмежує ваші походи до майстерні. Я ж жінка, повинна займатися домом, а не стирчати в майстерні та робити щось незрозуміле. Це завжди смішно. Я зрозуміла дуже рано, що перед жінкою та й загалом перед будь-якою людиною змалечку стоїть питання вибору. Я пам’ятаю, як у Радянському Союзі любили говорити: «перед молодими відкриті всі двері». І пам’ятаю, що мені тоді пояснювали батьки, що – ні. Тобі зараз сім років, і ти вже не будеш гімнасткою, бо це дресура з 5 років, кожну годину, кожний день перед тобою зачиняються якісь двері. Ти повинна розуміти плин часу, розуміти, як його використовувати, що обирати, від чого відмовлятися. Якщо ти обираєш щось – ти від чогось відмовляєшся. Я маю певні свободи, я маю певні несвободи, але якщо я відчуваю, що в мене хочуть відібрати хоча би дрібку свободи, то я буду битися за неї.

Ана Море: Які саме свободи та несвободи ви маєте? Як боретеся, коли певні свободи у вас відбирають?

Влада Ралко: Я не думаю, що свободи, які є засадничими для усіх інших членів людства, мають бути якимись іншими для мене, – позаяк приналежність до певної статі не може регулювати цей загальний закон. Мене надзвичайно обурює, коли жінки, чия діяльність передбачає бути рівними в правах і обов’язках із чоловіками, спекулюють на особливостях власної природи й вимагають привілейованого ставлення через свою фізіологічну відмінність. Це феномен змішування традиційних уявлень про статеві ролі з прийняттям умов рівноправ’я, коли жінка неначе вимагає сатисфакції за всю історію дискримінації своєї статі, таким чином наново легітимізуючи окреме становище, якого начебто позбулася. Зі свободами та примусами, що стосуються жінки я розбираюся радше всередині себе. Вірогідно тому, що моя справа художника обмежує соціалізацію та певним чином визначає коло спілкування. Насправді, я майже ніколи не думала про своє особливе становище у власній діяльності.

Коли я починала працювати, мені закидали, мовляв, які в тебе хороші роботи, вони – нежіночі

Ана Море: А батьки якимось чином намагалися вас обмежувати?

Влада Ралко: Була певна рівновага, мені ніхто не нав’язував стереотипів щодо поведінки дівчинки, хіба що бабуся хотіла, щоб я вдало вийшла заміж, щоб мене чоловік забезпечував. Мене це дуже смішило. Мама мене навчала «секретів дівчачої поведінки», але на першому плані було виховання мене як особистості. Стать може стати в’язницею, а може стати інструментом, яким ти можеш розкривати свої таємниці безліч разів. Мене навчали, щоб я розуміла, які багатства в мене є як у жінки, щоб я більш глибоко усвідомлювала себе.

Ана Море: Жіночі імена в мистецтві помітні?

Влада Ралко: Я ніколи не любила говорити про жінку в мистецтві. Коли я починала працювати, мені закидали, мовляв, які в тебе хороші роботи, вони – нежіночі. У них відчувається чоловіча рука.

Пізніше, коли Пінчук зробив першу колекцію в Спілці художників, туди приїхав Павло Керестей, а він давно жив у Лондоні, і йому сподобалася моя робота, ми сиділи в компанії, він запитував: а чому у вас так мало жінок-художниць, ти тут сидиш між нами одна? Я про це зовсім не замислювалася.

І от нині багато з’явилося нових, молодих жінок-художниць. Але мене ніколи не цікавив твір мистецтва з позиції, що художниця –жінка. Знаєш, це наче «слони малюють». Типу – ой, вона ж жінка, а ще й малює! Бо так відбувається, що жінки, коли хочуть і можуть, малюють. І ще багато чого роблять. Я вважаю, що це – нормально, жінка-політик, жінка-вчена, жінка-художник.

Ана Море: Що для вас фемінізм чи назвали би себе феміністкою? Чому так або ні?

Влада Ралко: Жінка має вимагати рівності не для жінок, а для всіх людей, права яких порушено через відмінності у їхній природі, через речі, на які вони не можуть вплинути. Через це моє ставлення до фемінізму носить дещо змішаний характер. Я усвідомлюю, що багато в чому користуюся здобутками феміністичного руху, без яких моє життя склалося би інакше. Натомість, для мене також є очевидним, що рівність, яку виборюють феміністки, є доволі абстрактним конструктом, який в буквальному втіленні починає набувати потворних форм. Я завжди інстинктивно уникала будь-яких суто жіночих спільнот, саме через якесь парадоксальне зазіхання права рівної серед рівних жінки.  

Ана Море: Бути жінкою для Влади Ралко — це..?

Влада Ралко: Розуміння жіночого як оптики, що може уточнювати мій власний погляд, мою власну думку. Усвідомлення того, як мій жіночий досвід уміщується в картині людського світу, впливає на неї та сам зазнає впливу.

Submit a comment