Авторка: Єлизавета Кузьменко

Фото: Оксана Тисовська

“Те, що ти співаєш, те, що ти рекламуєш, те, що ти говориш, із цього свідомо чи підсвідомо беруть приклад”, – говорить Тарас Тополя, лідер гурту “Антитіла”.

Повага записала розмову з людиною, яка співає, рекламує й говорить про рівність прав і можливостей для жінок і чоловіків. Тарас Тополя розповідає  про виховання дітей, розподіл обов’язків у сім’ї, новий стадіонний тур, ставлення до ЛГБТ-спільноти, а також про те, чому ментори важливі для школи.

Єлизавета Кузьменко: Ми все відкладали цю зустріч і розмову, оскільки ти готував вихід нового альбому… Розкажи, що це за альбом?

Тарас Тополя: Це буде платівка з десяти пісень, деякі з них уже оприлюднені, у тому числі “Вірила”, “Там де ми є”.  Ми всі розуміємо, що сучасний світ не купує альбоми, таке поняття, як “купити CD” відходить у минуле. Зараз світ живе синглами, тобто артисти синглують пісні, деякі стають хітами, і це мотивує потім людей прийти на живий концерт. Але ми все одно вирішили підсумувати нашу роботу і скомпілювати альбом. Це неформально також підсумок нашої роботи за два роки.

З цим альбомом ми поїдемо по містах України, а фінал пройде в Палаці спорту у Києві. Це буде цікаве дійство, бо вперше для гурту “Антитіла” ми відважилися на стадіонний тур.

Єлизавета Кузьменко: Ти тільки плануєш тур, а от твоя дружина Олена Тополя, відома як співачка Alyosha, вже в турі. У вас виникають протиріччя щодо того, хто залишається з двома дітьми, доки інший на концертах?

Тарас Тополя: Так, от учора вони були в Сумській області, а сьогодні вже в місті Славутич. Ні, абсолютно. Це як “as usual”, тобто норма в нашій сім’ї. Це не обов’язково гастролі, це можуть бути якісь інші події, у тому числі інтерв’ю чи записи на студії. Коли це відбувається, я повністю беру на себе обов’язки по дому. Наприклад, зараз після цього інтерв’ю, я приїжджаю додому, бо треба відпустити нашу бабусю, яка приїхала з Запоріжжя нас підтримати, і я залишаюся повністю з дітьми. Я їх погодую, погуляю, помию і вкладу спати.

Єлизавета Кузьменко: Знаєш, на заході кампанії HEforSHE в Україні один із чоловіків сказав: “У мене немає такого, що я допомагаю дружині, бо “допомога” – це наче це не мої діти. Ні, я просто займаюсь домом і дітьми нарівні із дружиною”. Що ти про це думаєш? В тебе теж так?

Тарас Тополя: Правильно-правильно, я теж вважаю, що це спільна історія. Це норма, що двоє в партнерстві й узяли на себе певні обов’язки. На мою думку, діти – це величезний об’єм обов’язків. Це просто починається інше життя. Спочатку був ти і твої потреби, потім з’являється кохана зі своїми потребами, і ти маєш враховувати її бажання та будувати щось спільне. А потім у вас з’являється одне, або двоє, або навіть троє дітей. У цьому союзі немає такого, що ти можеш зняти з себе відповідальність.

Єлизавета Кузьменко: На одному зі своїх публічних виступів ти говорив, що ви з дружиною зробили кухню місцем свого спілкування, тобто ви займаєтеся побутом і комунікуєте?

Тарас Тополя: Так, це простір, у якому ми проводимо найбільше часу вдома, там ми сідаємо за великий стіл, після того як уклали дітей, і спілкуємося про те, як пройшов наш день. Ми також говоримо про наші обов’язки на завтра, хто що бере на себе зі спільних сімейних справ. Хоча іноді ми також за цим же столом з’ясовуємо стосунки… буває… буває (сміється).

Єлизавета Кузьменко: Як ти виховуєш своїх синів? Розповідаєш їм про важливість рівності?

Тарас Тополя: Я би також хотів пропагувати історію “батько-син” чи “батько-донька”. Я дуже органічний у стосунках зі своїми синами й хочу цим ділитися. Вони дуже й дуже різні, і я кожен раз думаю, як ми їх виховуємо. Чи правильний був мій тон, чи правильний був мій вчинок. Це дуже непроста робота – виховання дітей. Не можна виховувати дітей за якимось кліше, це може їм зашкодити, поламати дитину.

Навіть імператив “я сказав”, його можна використовувати. Але якщо робити це дуже часто, то це можуть потім використовувати проти твоєї дитини. Ця фраза “я сказав” перетвориться на відсутність у них лідерства, у звичку підкорятися сильному. Де є межа між “давай домовимося” і “я сказав, так треба”? Ось про що я думаю, виховуючи своїх дітей…

Єлизавета Кузьменко: Зараз ви з дружиною почали співпрацювати з Фондом ООН із народонаселення. Але для тебе все почалося ще раніше, коли у 2017 році ти  підтримав подію «Тато, почитай мені!» Міністерства соцполітики, спрямовану на популяризацію рівномірного розподілу домашніх обов’язків і відповідального батьківства. Із чого тоді почалася ваша співпраця? Як вони на тебе вийшли?

Тарас Тополя: Власне, я у своєму звичному ритмі життя є репрезентером тих цінностей, які адвокатує Фонд ООН із народонаселення. Крім того, в нас багато спільних знайомих, які так само солідарують цю мету. У якийсь момент до мене звернулися, типу “Тарасе, ну ти ж робиш усе те, що ми пропагуємо. Приєднуйся!”. Я сказав “ОК”. І ми зробили кампанію “Тато, почитай мені”. Для мене це взагалі звичайна історія, у нас удома багато книжок. Наприклад, зараз одна зайшла добре, це вірші українською мовою Глазового про клоуна Бобу, яку читала мені ще моя мама. Вони регочуть пів вечора, поки я їм читаю, але зрештою засинають.

Єлизавета Кузьменко: Можливо дивне запитання, але тобі платять за участь?

Тарас Тополя: Ні, ні в якому разі.

Єлизавета Кузьменко: Стаючи публічним, ти задаєш певний тренд, виступаєш прикладом для наслідування, а особливо, якщо твоя аудиторія – це школа, університет. Ти відчуваєш цю відповідальність?

Тарас Тополя: Коли саундтреком до серіалу “Школа” стала наша пісня, то наша аудиторія значно розширилася й нашими слухачами стали школярі та студенти перших курсів. Тому я не займаюся шеймінгом, а намагаюся м’яко навертати й інших артистів на думку, що коли ти стаєш публічним, коли в тебе з’являється цей ресурс і можливість говорити через свої пісні чи соціальні мережі до великої кількості людей, то не можна ставитися до цього легковажно. Я не кажу, що артист має перетворюватися на… амм…

Єлизавета Кузьменко: …На пропагандиста?

Тарас Тополя: Так, чи робити із себе “місію”. Але як мінімум розуміти, що те, що ти співаєш, те, що ти рекламуєш, те, що ти говориш, з цього свідомо чи підсвідомо беруть приклад.

Єлизавета Кузьменко: Ти згадав про інших артистів. Можеш навести конкретний приклад?

Тарас Тополя: Ти що, хочеш “шкандаль”? (сміється)

Єлизавета Кузьменко: Добре, давай не тих, хто негативний, а хто на твою думку хороший приклад для наслідування?

Тарас Тополя: На мою думку, це Сергій Притула.

Єлизавета Кузьменко: Як же Сергій Притула? Він же постійно продукує якісь дикі сексистські жарти…

Тарас Тополя: Сергій Притула – амбасадор української національної ідеї.

Єлизавета Кузьменко: Добре, але при цьому він говорить що жінка має сидіти на кухні й варити борщ.

Тарас Тополя: Ну це його право, але, як мінімум, він розуміє, що несе за це відповідальність…Притула справді часом говорить дуже контраверсійні речі, але він пояснює свою позицію. Деякі артисти виступають у ролі блукаючого нерву, тобто вони і є, і ні. Я за те, щоб артист не відривав себе від громадянського суспільства. Може бути різна точка зору, вона може не збігатися з моєю. Так, власне, як у багатьох речах моя точка зору може не збігатися з точкою зору Сергія Притули. Ми виховувалися в різних оточеннях, а людина – це продукт соціальний.

Я не засуджую, я реагую однією улюбленою фразою, вона з пісні Depeche Mode – TRY WALKING IN MY SHOES, тобто – візьми мої черевики і зроби кілька кроків, зрозумій, як мені. Це його наративи, а це мої наративи.

Єлизавета Кузьменко: Ти згадав про наративи, про певні свої установки, які очевидно йдуть із дитинства. Розкажи, як було в твоїй сім’ї щодо рівності жінок і чоловіків?

Тарас Тополя: Моє дитинство було непросте. Я виріс у 90-х, але я був дитиною зі скрипкою, грав у ансамблі, носив довге волосся, був пай-хлопчик. Але коли я виходив із 18-го тролейбусу на свій п’ятачок на Подолі, то розумів. що там уже починалися “пацанячі розклади”. Так, я відчував на собі булінг, типу “Що, скрипачок, ану йди сюди!”. Але я навчився за себе постояти.

На щастя, я дуже рано став самостійним. Мої батьки тоді багато працювали, особливої допомоги від бабусь і дідусів не було, бо вони були далеко. Мої батьки самі переїхали студентами з Полтавщини й Вінниччини. Не завжди в нас була рівність між мамою й татом, бувало різне. Але вже коли я ріс, я зрозумів, що росту в демократичному й дуже свободолюбивому суспільстві. За це я вдячний своїм педагогам.

Єлизавета Кузьменко: Яка це була школа?

Тарас Тополя: Сорок восьма школа, 200 метрів від місця, де ми зараз (ми писали інтерв’ю в Урбан-500 у Києві на вул. Грінченка, ред.). У нас у школі було самоврядування, і нам доносили певні важливі речі. Хоча, звичайно, кожна дитина приходила у школу зі своїм багажем, який заклали вдома батьки. Тому я не можу сказати, що гендерна рівність була звичною в моїй родині. З усією повагою й любов’ю до них – вони продукт радянського союзу зі своїми стереотипами.

Єлизавета Кузьменко: Ти сказав, що навчився протистояти булінгу? Як?

Тарас Тополя: Щоби протистояти булінгу, треба збирати волю в кулак і робити так, щоби той, хто булить, боявся це робити. Ми можемо розвивати полеміку дуже широку, але найдієвіший інструмент – це страх.

Єлизавета Кузьменко: Добре, але якщо говорити про школу, хіба там має бути страх? А як же антибулінгові шкільні програми, які вже давно існують на Заході і ось зараз починають у зародковому стані з’являтися в нас?

Тарас Тополя: Але що таке школа? Це ж не просто приміщення, діти потім виходять із будівлі, йдуть на задній двір, і там починаються жорстокі страшні речі. Там ця полеміка не працює, там працює тільки сила. Дитячі колективи набагато жорстокіші, ніж дорослі.

Єлизавета Кузьменко: Зрозуміло, але ж зараз школа не стоїть осторонь цих проблем, почалася більша комунікація між учителем і дитиною…

Тарас Тополя: Я вважаю, що в кожній школі має бути свій “кєнт”. У нас такий був учитель історії, він ще відповідав за різні заходи, встановлював апаратуру, тобто робив “двіжуху”. Він реально мав авторитет і розрулював багато речей. Він набагато ефективніший. Це як шкільний психолог. Тільки шкільні психологи зараз неефективні. Тут потрібне менторство.

Єлизавета Кузьменко: Після школи ти пішов у військову гімназію?

Тарас Тополя: Це був університет внутрішніх справ. Там взагалі не було мови про нерівність. З іншого боку, я вважаю що бажання поселити дівчат і хлопців в одну казарму – це помилка, бо сексуальний потяг ще ніхто не відміняв, тому мають бути рамки.

Єлизавета Кузьменко: Власне, ніхто ж не говорить що чоловік і жінка біологічно однакові, але тут треба розуміти, що донедавна в Україні існував список заборонених професій для жінок – наприклад, жінки не могли бути кулеметницями чи снайперками в армії…

Тарас Тополя: Це якась сегрегація, так неправильно. Це застаріла норма, яка має бути скасована.

Єлизавета Кузьменко: Так, її ось і скасували в минулому році. Про що ще хотіла тебе запитати. У твоїй пісні “Вірила” є такі слова “Я знайду сили, стану стіною за тебе на зламі світів”. Чи завжди, на твою думку, чоловік має бути стіною? Чи він може собі дозволити, наприклад, плакати?

Тарас Тополя: Звичайно, я співаю цю пісню від чоловічого імені, бо я чоловік. Але ця пісня – це маніфест, розмова двох людей. Стіною може бути також і жінка, яка може захистити та підтримати свого чоловіка. Сенс не в “широких плечах”, а у союзі двох людей, коли ти знаєш, що твій партнер у будь-якій ситуації захистить тебе й підтримає. Це надихає й дозволяє рухатися вперед.

Єлизавета Кузьменко: Ти почав говорити про партнерство. Коли в Києві проходитиме черговий Марш рівності за права одностатевих пар, ти готовий вийти їх підтримати?

Тарас Тополя: Ти про ЛГБТ?

Єлизавета Кузьменко: Так…

Тарас Тополя: Я тут хочу розставити певні акценти. Я абсолютно солідарний із тим, що якщо людина відчуває потяг до іншої людини такої ж статі – це абсолютно нормально. Власне, це не ми обираємо, ми вже народжуємося з цим. А вже наш світогляд формує суспільство. У здоровому демократичному суспільстві всі мають бути з однаковими правами.

Єлизавета Кузьменко: Так, розумію. А якщо, наприклад, Фонд народонаселення ООН скаже, що пішли підтримаємо Марш рівності чи акцію людей із інвалідністю, ти вийдеш на вулицю в конкретній боротьбі за чужі права?

Тарас Тополя:  Все, що підтримує ідею здорового громадянського суспільства, матиме мою підтримку. Все, що підтримує ідею права людини на самовизначення, права бути собою, права жити, як вона хоче, не заважаючи іншим (бо наші права обмежуються правами інших людей), усе це я підтримаю. Але я, як людина сімейна, сповідую більше традиційні сімейні цінності, і я про це кажу.

Єлизавета Кузьменко: Якщо говорити про шоу-бізнес…

Тарас Тополя: Та я в ньому так… у цьому шоу-бізнесі (сміється)

Єлизавета Кузьменко: Не скажи, тобі є з чим порівнювати. Я щодо питання оплати праці. Дослідження довели, що існує розрив в оплаті праці жінок і чоловіків на один і той самий вид роботи, жінки отримують меншу оплату.

Тарас Тополя: У нас навпаки в шоу-бізнесі, дівчата отримують більше… так, є таке… дивись, шоу-бізнес – це інтертеймент. Зараз багато компаній та заводів, які очолюють чоловіки, це факт. Інше питання, як я до цього ставлюся. Вони хочуть розваг, вони замовляють для своїх колективів на корпоративи саме жінок. Коли я порівнюю Антитіла й Олену (Альоша), у неї більше корпоративів. Але вона нічого такого собі не дозволяє, я впевнений.

Єлизавета Кузьменко: Розкрий секрет, так усе ж – ти чи вона більше заробляє, і чи це для вас важливо?

Тарас Тополя: Ні, в нас одна купка. Ми навіть не рахуємо.

P.S. Вже після записаної розмови громадська активістка під ніком “Helga Bo” звернула увагу в соціальній мережі Фейсбук на те, що у 2012 році гурт “Антитіла” випустили пісню “Невидимка”. У відеокліпі на пісню виконавці закликали народжувати дітей, а не робити аборти. Зокрема, Helga Bo наголосила, що “Це вибір і право кожної. Життя жінки важливіше за нове життя (плід, зародок, недитину). І навіть без медичних показань, аборт – то більш ніж нормально”.  Тоді, у 2012 році учасники гурту “Антитіла” зазначали: “Стосовно того, чи потрібно забороняти аборти чи ні, ми не є кардинальними противниками чи прихильниками абортів, і ми взагалі не закликаємо категорично ставитися до цього питання, адже бувають різні моменти, існують реальні медичні проблеми, які не дають народити дитину, тому «Антитіла» в жодному разі не займають категоричної позиції. Ми просто як артисти закликаємо дорослих людей дати шанс новому життю, часто переборюючи страх і невпевненість у майбутньому. Ось те, що ми хотіли донести до слухачів цією піснею і цим відеокліпом”. Зараз, у 2019 році, Тарас Тополя спеціально для сайту Повага підкреслив, що позиція музикантів не змінилася, вони не агітують “за” чи “проти” абортів та вважають, що робити аборт чи ні – це вибір кожної жінки.