Авторка: Лариса Денисенко
Фото: Олена Кицей
Анна Мостецька – суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, розглядає кримінальні справи, але цікавиться й тим, що відбувається в цивільній сфері правосуддя.
Ми спілкувалися про те, які суспільні та професійні виклики спонукали її до навчання, чому деякі справи емоційно дуже складно розглядати і як суддя може допомогти людям.
Передусім – людина, а вже потім – її справа
Анно, давайте знайомитися. Яким був ваш професійний шлях, як ви прийшли до суддівства?
У судовій владі я працюю з 2003 року. Я тільки завершила навчання в Галицькому коледжі, отримавши диплом молодшої спеціалістки за спеціальністю «Правознавство», та продовжила здобувати освіту на заочній формі навчання в Київському університеті економіки, туризму і права. На літніх канікулах я побачила оголошення в газеті про конкурс на посаду секретаря судового засідання в Тернопільський міський суд і відразу подала документи.
Мені було надзвичайно цікаво побачити практичний бік юридичної професії, тому я три місяці ходила в суд на стажування й виконувала будь яку роботу, яку мені довіряли. Я пройшла конкурс і з 2003 року до 2010 року працювала в суді на різних посадах. Мені надзвичайно поталанило з наставниками: суддею, з якою я слухала справи та дівчатами – секретарями судового засідання, які навчали мене.
Суд у ті часи дуже відрізнявся від того суду, який ми бачимо зараз. Ще не було ні фіксування технічними засобами, ні Єдиного реєстру судових рішень, ні автоматизованого розподілу справ. Я писала протоколи судових засідань від руки, виписувала судові повістки, оформлювала судові справи, загалом було багато рутинної роботи. Згодом мене перевели на посаду консультанта – і з 2008 до 2010 року я здійснювала прийом громадян, отримувала від них позовні заяви, роз’яснювала судові процедури.
Потім я отримала свідоцтво на здійснення адвокатської діяльності та влаштувалася юрисконсультом на підприємство. Після змін у законодавстві, якими встановлювалися відкриті конкурсні процедури щодо добору на посаду судді, я вирішила спробувати свої сили. Цей шлях був нелегким і тривалим, та після всіх випробувань, а це майже 2 роки, я отримала рекомендацію на призначення суддею в Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ГАННА ВРОНСЬКА: ПРАВА ЖІНОК, ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ, ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА — ЦЕ ВСЕ ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ
Працюю суддею з жовтня 2013 року. Я суддя кримінальної палати. Уже три роки я перебуваю в процедурі оцінювання, яка завершиться після формування складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.
Зараз я обрана суддею – спікеркою нашого суду. Я налагодила співпрацю суду з засобами масової інформації, що висвітлюють судову тематику, а також проводжу відкриті лекції та модельні судові засідання зі студентською молоддю.
До того ж, із травня цього року займаюся створенням волонтерського сервісу в суді, що є унікальним для нашої області. У нас волонтерять студенти як юридичних спеціальностей, так і майбутні психологи та соціальні працівники. Цей проєкт я започатковувала з думкою про людей, які приходять до суду. Я знаю, що вони зазвичай розгублені, дезорієнтовані, іноді їм потрібна фізична допомога. Мені було важливо запропонувати їм підтримку та добре ставлення.
Працівники суду завантажені, у них немає можливості послухати про проблеми відвідувача чи зайвий раз щось роз’яснити або кудись провести. Ось тут якраз і потрібна допомога волонтера. Вони у нас – чудові, ініціативні, турботливі молоді люди. Я щаслива бачити, як працює ця ідея: сьогодні дівчата допомагали мамі з маленькою дитиною подивитися за малюком, поки вона подає заяву в канцелярію , а хлопці – літньому чоловіку на милицях дістатися залу засідань; вчора волонтери доглядали декоративного песика, власника якого викликали як свідка. Такі випадки запам’ятовуються.
А взагалі щодня волонтери допомагають відвідувачам написати заяву за зразком, розповідають, де можна отримати безкоштовну юридичну допомогу. І таких нібито дрібних справ не перелічити, але всі вони формують нову думку про суд. Коли я запитую студентів та студенток, що найбільше їм подобається у волонтерстві, вони не змовляючись відповідають, що найкраще – це допомога людям. Такий зворотній зв’язок для мене – величезне джерело натхнення й нагадування про те, що передусім – людина, а вже потім – її справа.
Суддя в залі засідань – це не чоловік чи жінка зі своїм уявленням чи стереотипним мисленням, це професіонал чи професіоналка, що ухвалює рішення
Ви – молода суддя. З чим ви зіткнулися, до чого виявилися непідготовленою, що вас вразило, що виявилося зовсім не таким, як ви очікували?
Моє становлення як спеціалістки відбулося в суді. Я працюю з 18 років. Найбільше розчарувань припало якраз на перші роки роботи, а саме – усвідомлення, що законне рішення не завжди справедливе, і що, на жаль, усім допомогти неможливо.
Емоційно найважче мені даються справи, що стосуються дітей. І не через те, що я жінка. У моїх колег чоловіків ситуація така ж.
Одного разу ми колегіально (я і двоє суддів-чоловіків) розглядали справу щодо розбещення малолітньої дівчинки її вітчимом, і це було просто жахливо. Слухати розповідь дитини, ставити запитання…Саме тоді я зрозуміла, наскільки важко дитині бути в контакті з законом. Ця справа спонукала мене пройти спеціальне навчання щодо особливостей побудови допиту дітей, для їхньої найменшої пост травматизації, та долучитися до робочої групи з упровадження «Моделі Барнахус» у Тернопільській області.
Барнахус («дім для дітей») – це безпечне середовище для дітей, які постраждали від злочину. Це середовище об’єднує відповідні служби під одним дахом у цілях уникнення повторного травмування дитини під час слідства та судових проваджень.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ОКСАНА ГУЗЬ: СИСТЕМА НЕ РОЗУМІЄ, В ЧОМУ ПРОБЛЕМА, НАВІЩО МИ НОСИМОСЯ З ТІЄЮ ДИСКРИМІНАЦІЄЮ
Стосовно жінок-суддів існує багато стереотипів, зокрема такий: жінка-суддя завжди стане на бік жінки, яка розлучається, і надаватиме їй перевагу, жінки не можуть об’єктивно розглядати злочини, пов’язані з сексуальним насильством. Що ви можете на це сказати?
Кожна справа важлива й по-своєму важка. Не можливо сказати, що якусь із них легше розглядати, а іншу ні. Кримінальні провадження завжди пов’язані з болем, відчаєм чи злістю учасників справи, така в нас робота.
Суддя в залі засідань – це не чоловік чи жінка зі своїм уявленням чи стереотипним мисленням, це професіонал чи професіоналка, що ухвалює рішення. А рішення мають бути законними та неупередженими. Тому я впевнена, що це точно не питання статі, а питання моральних якостей та фахової підготовки судді.
Проте є справи які запам’ятовуються. Наприклад, справа, у якій я вперше оголошувала вирок, згідно з яким особу, яка не була під вартою, треба було направити в місця позбавлення волі. Це було нелегко внутрішньо. Я людина, я можу проживати величезний спектр емоцій у справі, проте як професіонал ніколи їх не викажу, не дозволю їм стати визначальними при ухваленні рішень. Коли особливо важко, це у справах про насильницькі злочини, добре допомагала думка «без гніву та упередження».
Суд повинен бути відкритим у всіх випадках, коли це можливо
Вам як судді-спікерці доводиться коментувати багато резонансних справ, важливих для громади. Якими принципами ви керуєтеся? Що було найважчим у цій роботі? Чи важливо бути гендерно чутливою на цій позиції? На що звертаєте увагу ви?
Основне моє завдання – комунікація щодо резонансних справ нашого суду. Тут варто відзначити, що інститут судді-спікера дуже новий, це фактично єдиний досвід нашого суду в цій діяльності. Мій принци у цій роботі – правосуддя має бути не лише справедливим, а й видимим. Суд повинен бути відкритим у всіх випадках, коли це можливо.
У цій роботі ще не стало легше, хоча я нею займаюся вже два роки, але хоча б можна говорити про позитивні результати. Розповідаючи про певну справу чи рішення, я повідомляю лише факти, у жодному разі не вдаюся в оцінку. Це не моє завдання. І тут, звичайно, важливо бути гендерночутливою. Взагалі мені б хотілося, щоб гендерночутливий підхід був не лише в моїх коментарях як судді-спікерки, а й став звичним для тону комунікацій будь-якого державного органу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:НАДІЯ СТЕФАНІВ: У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ ЖІНКИ ЧАСТІШЕ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ ЯК ПОТЕРПІЛІ, НІЖ ЯК ПРАВОПОРУШНИЦІ
Що має бути зроблено, щоб доступ до правосуддя, фізичний доступ до суду враховував інтереси жінок, дітей, чоловіків, літніх людей?
Мене турбує питання доступу до правосуддя, особливо щодо вразливих категорій відвідувачів суду. Я пройшла навчальний курс «Підготовка тренерів із упровадження сервісів для вразливих категорій користувачів суду» Ініціативи «Модельні суди» Проєкту ЄС «Право-Justice». І зараз працюю над практичним утіленням мого випускного проєкту.
В нас, як я згадувала, вже ефективно працює волонтерський сервіс, я його бачу як основу для створення повноцінної служби підтримки для вразливих користувачів суду. Зараз, за моєю ініціативою, дані про нашу службу включені до карток перенаправлення для осіб, постраждалих від домашнього насильства та насильства за ознакою статі щодо можливостей отримання ними комплексу послуг. Також у нашому суді оцінюється потреба щодо створення повноцінної служби підтримки.
У питанні гендерно зумовленого насильства я за міжінституційну співпрацю
Знаю, що ви багато робите для потерпілих від гендерно зумовлено насильства. Можете розповісти, як ви працюєте, на що хочете звернути увагу?
Насамперед я багато працюю над собою, аби краще розуміти поняття гендерно зумовленого насильства – як у законодавчому аспекті, так і в соціальному. На свій превеликий подив я помітила, що я теж була в полоні певних стереотипів щодо цього явища.
У цьому напрямку справді зроблено багато, але все одно – недостатньо. Як представниця суду я працюю в міжвідомчих робочих групах на місцевому та обласному рівні для впровадження нових сервісів для постраждалих, наприклад, розроблення карток перенаправлення. Така робота дозволяє зрозуміти систему протидії гендерно зумовленому насильству в нас у громаді, налагодити співпрацю, а також виявити проблеми, які потребують обговорення та вирішення.
Також я співпрацювала з Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» у дослідженні про доступ до правосуддя постраждалих від гендерно обумовленого насильства в період пандемії за підтримки проекту ПРООН в Україні «Права людини для України». Взагалі в питанні гендерно зумовленого насильства я за міжінституційну співпрацю. Лише в разі злагодженої роботи всіх державних органів постраждала особа зможе розраховувати на захист та допомогу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: КАТЕРИНА ПАВЛІЧЕНКО: ПОДОЛАННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА — ЦЕ ПРІОРИТЕТНЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ МВС
Чи вплинула і як вплинула на роботу вашого суду пандемія та карантинні обмеження?
Звичайно, це був виклик для нашого суду, як і для будь-якої державної установи, і хоча робота суду не була зупинена ні на день, пандемія та карантинні обмеження вплинули на неї. Так у короткий період часу було знято з розгляду всі справи, окрім тих, які відповідно до вимог процесуального закону віднесені до тих, що підлягають негайному розгляду, а також кримінальні провадження, в яких люди утримуються під вартою. Проте загалом суд працює в звичному режимі з дотриманням карантинних обмежень, про що ми, звичайно, інформуємо громадян через доступні нам канали комунікацій: сайт та соціальні мережі.
Але, звичайно, тут не лише питання роботи суддів чи апарату суду, важлива також і поведінка учасників справи. Траплялися випадки, коли сторони не могли дістатися до суду через відсутність сполучення, проте були й випадки зловживання своїми процесуальними правами.
Немає гірших справ, ніж коли по різні боки рідні люди
Я знаю, що ви цікавитеся спадковими справами, і вони постійно входять у п’ятірку затребуваних суспільством справ. Чи є тут гендерні аспекти, чи є правила здорового спадкоємства? З мого досвіду, це дуже важка категорія справ, у судах розігруються справжні драми між родичами, це дуже емоційні справи.
Незважаючи на те, що я суддя кримінальної спеціалізації, я дуже люблю й цікавлюся практикою розгляду цивільних справ. Спадкові справи – це надзвичайно актуально. Хоча практика розгляду таких спорів відносно стабільна, проте зміни в суспільстві провокуватимуть і нові цікаві рішення. Мені, наприклад, подобається розмірковувати про спадкування блогів у соціальних мережах, криптовалюти, токенів. Ну це такий суто юридичний бік питання.
Щодо емоційної складової, то звичайно, тут усе складніше. Немає гірших справ, ніж коли по різні боки рідні люди. Це стосується як цивільних справ, так і кримінальних проваджень. Найжахливіше, що якщо між чужими людьми можливе примирення, то між рідними у 90 % – ні.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗДОБУТКИ ЖІНОЧОГО РУХУ В УКРАЇНІ: ПОСТУП ФЕМІНІЗМУ Й БОРОТЬБА ЗА ПРАВА
Останнім часом з’явилося багато серіалів, на жаль, поки не в нас, де головною героїнею є жінка-юристка. Чи є у вас улюблені, якщо трохи виділяєте на це час? І якби у вас була нагода створити серіал про себе чи своїх колежанок, з чого б ця історія могла починатися?
На жаль, я не встигаю дивитися серіали, і тому тут відповісти не можу. Проте якщо б була нагода створити серіал про мене та моїх колежанок, це б точно була історія про суд як місце, де ми 18-19 річні познайомилися, навчалися, дорослішали, закохувалися, розчаровувалися і знаходили сили рухатися далі. Це була б історія про справедливість і надію, про втрати та здобутки, наші злети й падіння. Це була б історія про дівчат, які намагаються довести всьому світові, але насправді собі, що вони чогось варті.
Рут Гінзберг стала популярною завдяки тому, що вміла і бралася пояснювати складні речі для різних аудиторій. Якою б була ваша промова щодо довіри до судів та суддів, адресована людям, які не довіряють судам?
Рут Гінзберг для мене – чудовий приклад для наслідування. Якщо б мені довелося ось зараз виступити, я б відмовилася, оскільки довіру не здобувають словами, це наслідок дій. Я для себе визначила, що мій шлях до відновлення довіри – новаторство, комунікація та наставництво.
МАТЕРІАЛ ПІДГОТУВАЛА АСОЦІАЦІЯ ЖІНОК-ЮРИСТОК УКРАЇНИ «ЮРФЕМ» ЗА ПІДТРИМКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА МІЖНАРОДНОГО ФОНДУ «ВІДРОДЖЕННЯ» У МЕЖАХ СПІЛЬНОЇ ІНІЦІАТИВИ «EU4USOCIETY». МАТЕРІАЛ ВІДОБРАЖАЄ ПОЗИЦІЮ АВТОРІВ І НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО ВІДОБРАЖАЄ ПОЗИЦІЮ МІЖНАРОДНОГО ФОНДУ «ВІДРОДЖЕННЯ» ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ.