Рух #HeForSheUkraine у партнерстві з медіаресурсом Повага створили видання, яке вміщує 25 інтерв’ю та біографій номінанток премії #WomeninArts2019. Серед них визначні художниці, скульпторки, композиторки, виконавиці, режисерки, акторки, сценаристки, письменниці, поетки, кураторки культурних проєктів та арт-менеджерки. Прем’єра брошури відбулась у Женеві під час міжрегіональної зустрічі Beijing+25. А Повага публікує повні розмови з героїнями.
Авторка: Катерина Мацюпа
Фото надала Наталія Жижченко
Наталія Жижченко – лідерка українського гурту “ONUKA”, авторка пісень, власниця премії “Elle Style Awards” у 2015. Раніше“ ONUKA” презентувала кліп до пісні “Strum” – його зняли у Підгірцях на сміттєвому полігоні. Мета кліпу – привернути увагу до проблеми сортування та утилізації сміття в Україні та світі. Ми поговорили з Наталією про політичні акценти у творчості та проблему об’єктивізації в шоу-бізнесі.
Катерина Мацюпа: Сьогодні ви лідерка відомого українського гурту. Розкажіть, будь ласка, коли і з чого почалась ідея рухатись у цьому напрямку?
Наталія Жижченко: Після закінчення історії “Tomato Jaws”, проект “ONUKA” став органічною й природною ідеєю. Саме тому, мабуть, й досі живе та розвивається. Не буду приховувати, у проміжний період між двома гуртами я іноді навіть припускала, що не продовжу займатися музикою. Це був період тотальної фрустрації. Та поруч був Женя (чоловік Наталії – ред.), який вірив в мене, постійно змушував щось робити, залучав до творчого процесу, який в результаті трансформувався в “ONUKA”.
Катерина Мацюпа: Чи доводилось процесі побудови кар’єри чути вимоги/поради про те, що варто виходити на сцену у більш відкритому одязі, який би показував оголене тіло чи підкреслював певні частини тіла?
Наталія Жижченко: Мене ніколи не змушували підкреслювати якісь певні риси зовнішності, аби промотувати музику. Загалом, хочеться вірити, що надлишкова сексуальність та вульгарність у музичному просторі відходить у минуле. У першу чергу, завдяки самим жінкам. Вони змінюють ставлення до себе своїми промовами зі сцени, заявами у ЗМІ, а головне – музикою. Скажете, а що ж тоді роблять “St.Vincent” чи “Beyonce” у відвертих образах на сцені? Усе це протест, який навряд має щось спільне з об’єктивацією жінки. І результати такої боротьби за свої права — справді надихають.
Що стосується моїх сценічних образів, від самого початку всіх їх розробляє та створює Леся Патока — талановита художниця костюмів й керівниця “Patoka Studio”. Для мене велику роль відіграє самовираження людини через зовнішній вигляд як у повсякденному житті, так і на сцені. Звісно, при виборі одягу для виступів та концертів мої уподобання трансформуються — сценічні образи доволі гіперболічні, але все ж таки чітко відображають моє “я”.
Катерина Мацюпа: На вашу думку, образи жінок, які домінують сьогодні в українському шоу-бізнесі (багато оголеного тіла, часте акцентування на зовнішності, фігурі, стереотипній “жіночій” поведінці – це особливість саме українського шоу бізнесу, чи світова практика?
Наталія Жижченко: Сьогодні у суспільстві набирає оберти протест проти сексуальної об’єктивації, і, я вважаю, це здоровою тенденцією сучасності. Сподіваюся, що з часом ця тенденція дійде й до нас.
Жіночі образи минулого десятиріччя ж навпаки гіпертрофовано сексуальні, “ідеальні” й схожі один на одного, можуть змушувати дівчат відчувати себе неповноцінними, зневажати себе, власне тіло. А стереотипна “жіноча” поведінка — взагалі справжня мізогінія, розлита в суспільстві невидимим токсичним шаром, дарма, що виражена часом в розчулено-протекційній формі.
Катерина Мацюпа: Як ставитесь до фемінізму і чи можете назвати себе феміністкою? Чим для вас є фемінізм?
Наталія Жижченко: Для мене фемінізм, насамперед, про рівність прав, що веде за собою боротьбу із сексизмом й іншими системами дискримінації. У всьому світі, зокрема в Україні, люди досі піддаються утискам на основі таких речей, як сексуальні вподобання, колір шкіри, гендерна ідентичність.
І хоча я не можу віднести себе саме до проактивного феміністичного руху, чудово розумію, що часто зміни у суспільстві досягаються саме радикальним чином.
Катерина Мацюпа: Як, на вашу думку, співіснують мистецтво і політика? Вони мають перетинатися, чи йти окремо?
Наталія Жижченко: Я завжди вважатиму, що мистецтва без потужного меседжа не існує. Музика — це рупор, отож, якщо артист самовиражається у творчості на глибинних рівнях, воно апріорі включатиме і його чітко виражену позицію, зокрема політичну. Неможливо закривати очі й не помічати, що коїться навколо, адже це коїться з усіма нами.
Мені не хочется бути всюду і тим паче навмисно спекулювати гострими суспільними темами. Вважаю, коли людина розсіюється, то нічого до кінця не спроможна втілити повністю. Але я ніколи не буду мовчати про те, що мене хвилює. І якщо є можливість висловитися за допомогою музики, я цією можливістю скористаюся.