Авторка: Ліза Кузьменко

Не перший рік в Україні точаться суперечки щодо ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, більше відомої як Стамбульська конвенція. Після 10 років палких дискусій у країні, цей документ так і не набув чинності.

Давайте разом коротко згадаємо ці 10 років. Стамбульська конвенція: що передувало?

• 2011 – Україна бере участь у підготовці Стамбульської конвенції як членкиня Ради Європи.
• 2011-2021 – Категорично проти ратифікації Стамбульської конвенції виступає Всеукраїнська рада церков.
• 2016 – Спроба ратифікувати Стамбульську конвенцію (це питання виносив на розгляд депутатів президент України Петро Порошенко) закінчується провалом.
• Травень 2020  – Петиція про ратифікацію Стамбульської конвенції на сайті президента України набирає понад 25 тисяч голосів.
• Червень 2020 – Президент України Володимир Зеленський підтримує необхідність ратифікації Конвенції.
• Липень 2020 – Уряд заявляє, що готовий внести на розгляд парламенту законопроєкт про ратифікацію Стамбулки.
• Лютий 2021 року – Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова, зазначає, що «питання номер один – ратифікація Стамбульської конвенції».
• Березень 2021 року – проходять Марші жінок у Києві, Херсоні, Харкові, Запоріжжі, Полтаві, Краматорську, Львові, Івано-Франківську. Серед головних вимог – ратифікація Конвенції.
• 20 березня 2021 – Туреччина виходить зі Стамбульської конвенції.
• Червень 2021 – Європарламент закликає остаточно припинити переговори про вступ Туреччини в ЄС.
• Червень 2021  – Президент ПАРЄ заявив, що Україна може ратифікувати Стамбульську конвенцію з «поясненнями про гендер».
• Червень 2021  – Голова української делегації у ПАРЄ, народна депутатка України Марія Мезенцева спрогнозувала, що ратифікація відбудеться вже цього року – після літніх канікул. За розрахунками Мезенцевої, зараз на підтримку конвенції є близько 200 голосів, а після роз’яснювальної роботи є всі шанси збільшити цю кількість.

Роз’яснювальна робота для народних обранців та обраниць справді потрібна. За 10 років свого існування Конвенція обросла численними міфами. Від зовсім скрєпних, як, наприклад: «будуть надані привілеї лише жінкам», «гендерна ідеологія зруйнує українські сім’ї», «запровадяться одностатеві шлюби» до цілком дискусійних, на кшталт «у нас вже існує своє законодавство проти домашнього насильства, тому Стамбульська конвенція не потрібна».

Розбиратися з зовсім стереотипними міфами не будемо. Та чи достатньо Україні нашого національного законодавства, аби побороти домашнє насильство, ми запитали в юристки Лідії Козуб, експертки громадської ради при МФО «Рівні можливості» Верховної Ради України, ГО «Центр – розвиток демократії».

Хороші новини 

Як у тій український приказці: «Свій сухар кращий за чужі пироги». Чи так це насправді?

Справді, Україна першою на пострадянському просторі зробила протидію домашньому насильству частиною державної політики. Зокрема був ухвалений Закон України «Про попередження насильства в сім’ї».

Крім того, за 10 років після того, як підписана Стамбульська конвенція в державі проведена значна робота щодо узгодження національного законодавства з її положеннями.

Також 2017 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Важливо, що в українському законодавстві на подолання домашнього насильства спрямоване наступне:

1. Визначено, хто є хто у сфері протидії домашньому насильству, встановлено, хто координує роботу та персонально відповідає за цей напрямок.
2. Почалося інформування громадськості про те, що таке насильство, яке воно буває, його прояви та наслідки.
3. Створені спеціалізовані служби для осіб, які постраждали від домашнього насильства.
4. Криміналізовані всі форми насильства, запроваджене проходження кривдниками відповідних програм за рішенням суду.
5. Передбачений громадський та парламентський контроль за дотриманням законодавства в цій сфері.

Попри проведену в Україні значну роботу щодо вдосконалення законодавства у сфері запобігання та протидії гендерно зумовленому насильству, проблеми в цьому напрямі все ще актуальні й потребують термінового вирішення.

Погані новини

На папері все добре, а ось по факту ситуація виглядає дещо інакше.

• У регіонах програми з протидії насильству майже відсутні й погано фінансуються, а місцева влада приділяє цьому питанню недостатньо уваги.
• Жодна посадова особа в Україні не відповіла за неналежне реагування на домашнє насильство.
• Передбачене інформування громадськості про домашнє насильство та його протидії здебільшого формальне.
• Фінансування заходів на виконання програм щодо протидії насильству здійснюється за залишковим принципом або взагалі не передбачене.
• Постраждалі не отримують допомогу комплексно і в одному місці.
• Мало притулків для жертв насильства.

Стамбульська конвенція вимагає: 1 житло (для жінки та її дітей) на 10 тисяч населення. Тобто в Києві має бути 288 притулків, у Львові – 72, у Сєвєродонєцьку – 11. Цілодобовий доступ до них та гарантування безпеки постраждалим.

• Недостатньо врегульований захист дітей  – свідків насильства.
• Статистичні дані про постраждалих і кривдників не містять конкретних деталей про стать, вік, зв’язок між кривдником і жертвою та про місце злочину. Не враховується також повторюваність випадків насильства, причини та наслідки його вчинення. Важливо працювати на випередження, а не боротися з наслідками домашнього насильства.
• Правоохоронні органи розслідують випадки насильства тільки за заявою потерпілої. Часто такі заходи закінчуються «мировою угодою» не на користь потерпілої, коли «правий той, у кого більше грошей і можливостей».
• Проблема – плинність кадрів, які працюють у цьому напрямку роботи,  зокрема звільнення спеціалістів, які пройшли відповідну підготовку, внаслідок місцевих виборів та реорганізації соціальних служб.
• Відсутні рекомендації та керівні принципи для українських медіа щодо висвітлення теми насильства стосовно жінок та домашнього насильства на телеканалах, радіо, інтернет-виданнях та в соцмережах.
• Існує цілий ряд проблем, пов’язаних із реалізацією відповідних програм для кривдників. Наприклад, на місцевому рівні програми реалізуються лише в окремих територіальних громадах, що свідчить про відсутність системної роботи.

Перспективи ратифікації та чи буде «Стамбульська конвенція без гендеру»: думки народних депутаток

Останнім часом поширюються чутки про те, що Стамбульську ратифікують уже цієї осені, але з застережним документом щодо окремих положень про «гендер». Повага попросила народних депутаток України прокоментувати перспективи ратифікації конвенції вже цієї осені, а також підтвердити чи спростувати чутки про «Стамбулку без гендеру».

«Спільнота, яка так багато років працювала над тим, щоби Верховна Рада України все ж ратифікувала Конвенцію, може бути спокійною. Всі побоювання щодо того, що поняття «гендеру» зникне з тексту міжнародного документа, можуть бути забуті, адже сам текст ніхто змінювати не збирається. Наша мета – додатковим документом прописати все те, що вже є в Конституції України. Це підтверджує зокрема віцепрем’єрка, з якою ми проводили нараду», – пояснює голова української делегації в ПАРЄ, народна депутатка України від партії «Слуга народу» Марія Мезенцева.

Народна депутатка розповідає, що в декларації до документа ратифікації планують зазначити такі моменти:

• 1) Україна розуміє поняття сім’ї так, як це визначено в її законодавстві;
• 2) Імплементація Конвенції не порушує Конституції України;
• 3) Імплементація Конвенції не означає обов’язкового впровадження «гендерної ідеології».

«Жодним чином питання гендеру не викреслюється», – переконує вона.

На думку віцеспікерки Верховної Ради України, народної депутатки України від партії «Батьківщина» Олени Кондратюк питання ратифікації Стамбульської конвенції актуальне вже для цього скликання парламенту. 

«Проте важливо розуміти, що це спільна відповідальність парламенту, Офісу президента. Вирішальна роль у цьому процесі належить парламентській монобільшості. А також активній позиції громадських організацій та уряду, зокрема Міністерства соціальної політики. До слова, від нього ми все ще очікуємо текст законопроєкту про ратифікацію», – говорить Олена Кондратюк. 

Щодо прогнозів ратифікації віцеспікерка обережна. «Якщо говорити реалістично, то максимум чого ми можемо досягти зараз – це ратифікація Конвенції з застереженнями до окремих статей. Сам процес ратифікації є багаторівневим та складним. Проте жінки не повинні бути заручницями цих обставин. І ми, як держава, маємо запровадити механізм протидії домашньому насильству», – підсумовує Олена Кондратюк.

Марія Іонова, народна депутатка України від партії «Європейська солідарність», наголошує, що наша держава брала участь у розробці Стамбульської конвенції в Раді Європи. Ми також одні з перших її підписали. Це документ, який відповідає нашим цінностям і цінностям прав людини.

«На жаль, уже 10 років ми чекаємо на ратифікацію парламентом через брудні маніпуляції, залякування, незнання і стереотипи.  Верховна Рада цього скликання унікальна, ми маємо монобільшість. Я сподіваюся, що це скликання все ж увійде в історію й ратифікує конвенцію», – переконана Марія Іонова.  

На думку депутатки, Стамбульська конвенція необхідна насамперед людям, які потерпають від домашнього насильства, кому держава не здатна допомогти, оскільки відсутній необхідний правовий механізм.

«Виключно національного законодавства замало для ефективної протидії насильству і допомоги постраждалим. Наше МФО «Рівні можливості» буде підтримувати ратифікацію», – додала депутатка.

Питання ратифікації Стамбульської конвенції сьогодні в пріоритеті міжнародної спільноти. Так вважає народна депутатка України від партії «Слуга народу» Марина Бардіна.

«Після виходу Туреччини з конвенції ПАРЄ приділяє особливу увагу тим країнам, які підписали, але ще не ратифікували конвенцію. Українські парламентарі беруть активну участь у міжнародних консультаціях, доносять цю позицію до своїх колег. Як ви знаєте, нещодавно у Верховній Раді було створено МФО «За ратифікацію Стамбульської конвенції». Плюс генеральна прокурорка висловлюється за ратифікацію. Усі ці кроки впливають на загальну ситуацію. Справді зараз обговорюється питання, які застереження можуть бути внесені до тексту в процесі ратифікації, щоб знайти максимальну підтримку під час голосування, але не порушуючи міжнародних стандартів», – коментує Марина Бардіна, Народна депутатка України.  

«Прогресивна частина парламенту відстоює необхідність ратифікації, працюємо над тим, щоб розширити коло прихильників та прихильниць», – додає вона.

Крім того, Лариса Кобелянська, координаторка Громадської ради з гендерних питань при МФО «Рівні можливості», вважає, що під виглядом «боротьби з гендером» відбувається спроба перемкнути увагу суспільства й під прикриттям цього провести ревізію політичної та ціннісної систем.

«Маємо розуміти, що поняття «гендеру» чи «статі» залишаються лише звуком доти, доки вони не наповнюються антиєвропейським, етнонаціоналістичним, расистським, ксенофобським змістом. Спекуляції навколо цього питання сьогодні – це відверта спроба тих, хто в сучасному світі мріє про світове володарювання й упроваджує нові форми колоніалізму, відвернути нашу країну від європейського напрямку розвитку й повернути її до «руськомирських скрєпів», – вважає гендерна експертка.

Чому ратифікація Стамбульської необхідна Україні?

Очевидно, що наявність власних законів, що працюють на боротьбу з насильством – це добрий початок, але національне законодавство само по собі не є аргументом для того, щоби вважати міжнародну конвенцію Ради Європи непотрібною.

По-перше, Конвенція охоплює ті сфери українського законодавства, які потребують удосконалення, наприклад, збільшення кількості притулків, системна робота з кривдниками, збір статистики та інше.

По-друге, ратифікувавши Конвенцію, Україна приєднається до тих держав, які регулярно обмінюються інформацією про практику та підходи, використовувані для кращого впровадження її норм.

По-третє, визнаючи Конвенцію, Україна надішле потужний сигнал міжнародному співтовариству про своє долучення до боротьби з усіма формами насильства. Якщо нам не хочеться повторити шлях Туреччини, яка все більше дистанціюється від європейських цінностей.

Зрештою, ситуацію в Україні оцінюватимуть зовнішні експерти, які контролюють виконання Стамбульської конвенції й можуть надати поради та рекомендації, що ведуть до кращого запобігання насильству, захисту потерпілих та кримінального переслідування винних.

Ратифікують Стамбульську чи ні та у якому вигляді, ми дізнаємося вже зовсім скоро, під час осінньої сесії парламенту. Чекати не так довго. Адже, ми чекаємо вже 10 років…