Авторка: Лариса Денисенко
Оксана Польна – економістка та магістерка права, очолює Львівське регіональне відділення Національної Школи Суддів України. Ця робота вимагає досконалого розуміння сутності та викликів суддівської професії, лідерських та управлінських навичок, вміння формувати навчальні програми, відстоювати свою точку зору й чути інших людей. Про власні стереотипи, важливість родинного впливу на формування особистості та суддівську професію як покликання – у цій розмові.
Бути реалізованою у професії – це всю себе віддати їй!
Оксано, як ви формувалися як фахівчиня? Чим для вас була і є юриспруденція?
Юриспруденція – це моє натхнення! Я не знаю ще більш відкритої та захоплюючої професії. Певно, географ (усміхається – авт.). До речі, я знайома з жінкою, вона – географ-юрист. Мабуть, тому вона така цікава у спілкуванні.
Отримуючи цю освіту, я навіть і не підозрювала, наскільки широко можуть бути відчинені двері в цій сфері. Звісно, що апогеєм юриспруденції для мене завжди була і є посада судді. Але окрім цього є багато галузей, де можна застосувати знання, отримані на юридичному факультеті! Щиро кажучи, я до останнього не могла для себе чітко визначити, ким хочу стати…
У школі я готувалася до медичного факультету. Бо так хотіла мама. Учителі мені рекомендували вступати на журналістику, а сталося так, що двері мені відчинилися до знань у галузі права. Як виявилося, цього хотів мій тато. Хоча не було в нас таких відвертих і наполегливих розмов про це. Я жодного дня не шкодувала про свій вибір, про неймовірні роки, проведені з моїми одногрупниками та викладачами.
Навчаючись, я думала, що адвокатська практика – це моє майбутнє. Тим більше, що мій батько дуже про це мріяв. Але попрацювавши певний час у суді, зрозуміла, що це не так захопливо, як в американських фільмах (сміється – авт.). Згадується мені серіал «Санта-Барбара» і адвоката Джулія. Вона дуже мені імпонувала. Її роль у фільмі. Уже тоді я звернула увагу… ну чому така успішна в кар‘єрі жінка не щаслива в інших сферах?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ГАННА ВРОНСЬКА: ПРАВА ЖІНОК, ГЕНДЕРНА РІВНІСТЬ, ЕКОЛОГІЧНІ ПРАВА — ЦЕ ВСЕ ПРО ЛЮДСЬКУ ГІДНІСТЬ
До якогось певного часу не поставало питання обрати пару, я не уявляла себе в ролі матері. Доволі часто я й зараз бачу успішних жінок, але…. Чомусь у мене були такі приклади. Якщо успішна – самотня, якщо справдилися мрії щодо сім’ї (чоловік, діти), то є прогалини у професійному зростанні. Чесно кажучи, такі перспективи мене не приваблювали… Я, як дитина, яка виросла в атмосфері достатку, любові й нормальних життєвих позицій, уже тоді вимагала від життя максимуму. Я хотіла бути фахівчинею своєї справи й одночасно тішитися родиною. Зараз я чітко розумію, наскільки це титанічна праця! Мало хто, спостерігаючи за успішними жінками, розуміє, що ховається «за лаштункам» цієї гри під назвою «життя».
Бути реалізованою у професії – це всю себе віддати їй! Бути успішною вдома – організувати все так, щоб кожен максимально отримав свою «порцію» любові й уваги.
«Затерта» фраза про те, щоб зранку поспішати на роботу і з усмішкою повертатись додому – це Господня ласка, яка дана не кожному. На жаль, це реальність.
Отже, і мета моя була, як ви вже зрозуміли, шукати себе там, де я зможу просто бути щасливою…
Моя мама дуже чітко формувала в мені цілі. Після 9 класу я разом із однокласницями, моїми найкращими подругами, вирішила піти в педагогічне училище… Не вдаватимуся в подробиці, але, звісно, моя мама з бабусею зробили все, щоб я змінила свої плани. Мені подобалася тактика моєї мами. Вона ніколи нічого не змушувала мене, навпаки – спочатку ніби погоджувалася, але наводила такі аргументи противаги, що я не могла втриматися. Тож я успішно закінчила 11 класів. Далі все згідно з планом. Маминим планом: 11 класів, ВУЗ, робота, одруження, дитина. Саме після такого порядку вона бачила успішним моє майбутнє. І я щиро дякую їй! Вона мала рацію. Саме так у мене й відбулось, і я дякую Господу за своїх батьків. Адже підлітком я була ще той «фрукт»!
Уже 17 років я активно беру участь в освітніх проєктах для суддів
Оксано, а як сталося так, що ви почали управляти освітніми проєктами для суддівства?
Суддівська освіта далеко не такий вигляд мала у 2004 році, коли я вперше переступила поріг Львівського регіонального відділення Академії суддів України (зараз Національної школи суддів України). Це був лише початок. Не було нічого, окрім ідеї, планів та ентузіастів, прихильників та однодумців. Моя співбесіда відбувалася в майбутньому часі! А оскільки я людина, яка любить створювати, робити щось нове, втілювати свої ідеї, фантазувати – це для мене був виклик, який я спочатку прийняла внутрішньо. Адже коли ти щойно закінчуєш виш і зі свіжими мріями та знаннями йдеш у дорослий світ, звісно, усвідомлено хочеться чогось реальнішого. Але я настільки загорілась ідеєю створення нової установи і її розвитком, що мене навіть не зупинила місячна оплата, яка тоді склала 344 грн за місяць.
Отже, 1 лютого (на свій день народження) 2005 року я офіційно на посаді методиста вищої категорії Львівського регіонального відділення АСУ розпочала покращувати свої знання, які стосувалися судоустрою, судів, суддів, працівників апаратів судів. Я знайомилася з людьми, удосконалювала свої дипломатичні й комунікативні навички. Мене цікавило все! Де знаходиться суд, на якій вулиці, який суддівський корпус, працівники апарату суду. Які посади є згідно з штатним розписом у тому чи іншому суді, які в них виникають проблеми, які б вони хотіли вивчати теми. Адже інстанція і юрисдикція має велике значення. Я намагалася влитися в це середовище, моя робота стала моїм життям. Мені подобалося все більше. Мене захоплювали люди, які творили правосуддя. Мені дуже пощастило! Я мала можливість «співіснувати» з дуже професійними суддями, кваліфікованими й досвідченими працівниками апарату суду. Спілкуючись із ними, я росла, ці люди ділилися своїм досвідом, ми могли годинами обговорювати різні ситуації, сперечалися…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ОКСАНА ГУЗЬ: СИСТЕМА НЕ РОЗУМІЄ, В ЧОМУ ПРОБЛЕМА, НАВІЩО МИ НОСИМОСЯ З ТІЄЮ ДИСКРИМІНАЦІЄЮ
Уже 17 років я активно беру участь в освітніх проєктах для суддів. Працювати під керівництвом Людмили Слюсар було цікаво і спокійно. А от коли (2014 року) мене призначили керівником відділення, я зіткнулася з айсбергом, із тим, що під водою. Необхідно було виправдати довіру й не підвести нікого.
Наступним викликом у моїй професійній діяльності стало навчання кандидатів на посаду в судді. Цей досвід багато чого також змінив у мені. Рівень відповідальності, покладений на кожного керівника відділення, був шалений. Я пригадую, що не спала практично тиждень. Було настільки багато питань, які вирішувалися саме на рівні керівника відділення, що можна лише позаздрити рівню організації НШСУ в усіх сферах. Зараз я з великою радістю згадую цей період. Такі приємні, цікаві, відповідальні клопоти.
COVID-19. Це окрема розмова в житті кожного, я думаю. Не пройшло це все й повз НШСУ. Організувати дистанційне навчання для суддів. Не просто одноденний захід, а виконати Календарний план не лише підготовки суддів, а й працівників апаратів судів. До речі, в цей період ще й ухвалили Постанову КМУ про щорічну обов’язкову атестацію державних службовців. І навчатися працівники апаратів судів повинні тепер щорічно.
Суддя – це постійна робота над собою, вдосконалення своїх знань
Вам стільки всього довелося вчитися, щоб розуміти і систему, і цю професію. А чи була у вас сформована ідеальна модель судді? Якою вона була? Чоловіком, жінкою? Що змінилося зараз?
Сказати, що я маю якусь певну модель судді, то швидше – ні. Тим більше щодо того, жінка це має бути чи чоловік. Звісно, що ні. Точно впевнена, що в дорослої людини, яка вирішила стати суддею, має вистачити внутрішнього ресурсу, аби проголосити рішення іменем України! І зараз я замислююся над запитанням, як це – бути суддею?
Упевнено крокуючи до мети – стати суддею, я вступила на економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, щоб краще розібратися в певних знаннях, яких мені бракувало. Адже я хотіла займати посаду судді господарського суду. Саме цю юрисдикцію я обрала, працюючи в регіональному відділенні. Я розуміла, що мені необхідно знати й розбиратися в ширшому колі питань. Адже суддя – це постійна робота над собою, вдосконалення своїх знань. Спілкування з різноманітними людьми забирає шалений ресурс. Ти мусиш не лише вислухати людину (сторону), вникнути в проблематику, а й допомогти, розуміючи, що все одно в більшості випадків одна сторона отримає рішення не на свою користь. Це непросто. Це вимагає внутрішнього стержня, сили й упевненості в собі. Я вже казала, що мала нагоду співпрацювати з досвідченими суддями, які давно у професії, багато чого бачили й пережили. Спостерігаючи за ними і спілкуючись, я розуміла, наскільки це відповідально. Тому коли я десь чую відгуки про судову гілку влади, я, чесно, мало на таке звертаю увагу. Я знаю, з ким я працюю. Я знаю, які представники Судової гілки влади.
Ніколи не мала кумирів чи ідолів, але є з кого брати приклад, на кого рівнятися
Ви часто згадуєте суддів, які сформували ваше сприйняття людей цієї професії. Рут Гінзберг у своїх роботах, у книжці постійно цитує і згадує колежанок, які допомагали її професійному формуванню й були важливими для системи права, правосуддя. Можете назвати таких людей у вашому професійному житті?
Я вважаю, що в житті кожної людини, окрім батьків, родини, хороших знайомих, є люди, які ведуть по життю. Так і в мене.
Я мала честь працювати в одному кабінеті з дуже шанованою суддею у відставці, Людмилою Антонівною Слюсар – переймати її досвід, дослуховуватись до її порад і взагалі професійно рости поруч із нею. Я вважаю, що 10 років, які я провела з Людмилою Антонівною, сформували мене як фахівця.
Вона завжди повторювала, що «суддя – це не просто посада, це покликання: як лікар, як педагог, як науковець. Ти можеш бути прекрасним фахівцем, але якщо не матимеш сили волі відстояти свої позиції, боронитись від тиску на зміну цієї позиції, краще обери інший фах». Вона мала право говорити такі речі, оскільки неодноразово (коли була суддею) перебувала в ситуації, коли через ухвалене всупереч рекомендаціям високопосадовців законне рішення (і обґрунтоване), реально ставилося питання не просто про звільнення її з посади судді, але й позбавлення її права працювати за фахом. На той час лише 1/5 суддівського корпусу кримінальної палати були жінки!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НАДІЯ СТЕФАНІВ: У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ ЖІНКИ ЧАСТІШЕ ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ ЯК ПОТЕРПІЛІ, НІЖ ЯК ПРАВОПОРУШНИЦІ
Завдяки їй я закохалась у професію судді! Її приклад поведінки, фаховості, твердості характеру та щирості у спілкуванні з людьми завжди супроводжує мене у професійній діяльності! Людмила Антонівна, яка до 65 років працювала суддею кримінальної палати Львівського апеляційного суду (сучасна назва суду), будучи суддею у відставці очолила Львівське регіональне відділення Академії суддів України у серпні 2004 року. Фактично з жовтня 2004 року ми вже почали спілкуватися, і я вирішила спробувати.
Уся моя діяльність – це постійні зустрічі і знайомства з дуже цікавими особистостями. Так, є в моєму житті люди, які мене чогось навчили і продовжують це робити, є такі, які мене підтримують. Ніколи не мала кумирів чи ідолів, але є з кого брати приклад, на кого рівнятись.
Є й такі люди, дивлячись на яких, розумієш, як робити не треба!
Називати зараз усіх я не буду. Це й некоректно, як на мене …
Поруч зі мною зазвичай більше жінок. Я маю розвіяти ще один міф – про те, що «жіночої дружби не існує». Це далеко не так. Моєму формуванню сприяли саме жінки. Цікаві, щирі, самодостатні, розумні, успішні, веселі, чутливі, ранимі. І за це треба дякувати!
Суддя має навчатися завжди
Яких важливих навичок, крім правових знань, варто навчатися суддівству і чому?
Суддя має навчатися завжди. Так і відбувається. Кожен суддя відповідно до юрисдикції та інстанції у своїй діяльності черпає й удосконалює свої знання й навички! Зверніть увагу на кількість справ, які вони розглядають щоденно. І, повірте, з розвитком відносин і суспільства ці справи не завжди типові. Постійно знаходиться факт, нюанс, обставина, яка потребує додаткової уваги. А це завжди – новий досвід.
Ви запитуєте про важливі навички. А їх немає, бо неможливо виокремити, оскільки в роботі судді важливо все! Звісно, хочеться відзначити, наприклад, мистецтво вербального й невербального мовлення, уміння контролювати діалог, правильно реагувати на суперечності. Велику увагу необхідно приділяти розумінню власного психологічного стану при здійсненні правосуддя. Суддя – це мудрість і водночас відкритість до нового. Відсутність цих особистих якостей може звести нанівець усі очікування розвитку у професії. Адже постійне перебування під пильним наглядом суспільства та в епіцентрі конфлікту вимагає від людини неабияких внутрішніх правильних ресурсів.
Є певне непорозуміння термінів «стать» та «гендер», результатом чого стають масові маніпуляції свідомістю
Ми говоримо про гендерно чутливу систему правосуддя. Що це означає для вас? Що це означає, коли йдеться про суддівську освіту?
Коли я піднімаю питання гендеру, то завжди говорю про те, що ця тема належить до таких, які необхідно відчувати. Тому термін «гендерна чутливість» мені дуже знайомий. Зараз це вже повсюди! Практично в усіх проєктах ми зустрічаємо гендерний компонент, а от 2010 року це дуже, як то кажуть, «різало вухо». Тоді я й зацікавилася цією темою. Усе, що я почула на семінарі, організованому тоді ще Академію суддів України для суддів, дуже «мені зайшло». Я якраз вийшла з декретної відпустки й усвідомила, що мушу рухатися далі. Що ті ролі, які мені пробували нав’язати, не зовсім мої, і я просто хочу іншого. Хочу чогось більшого. Хочу бути іншою. Це також змінило вектор мого життя. Так! Гендер вплинув на мій розвиток. Нічого не відбувається в нашому житті просто так. Треба вміти бачити «натяки» Всесвіту.
Щоб вести діалог про гендерну чутливість у правосудді, необхідно чітко визначити для себе, що таке в принципі гендерна чутливість. Як на мене, це потрібно викладати ще в школі учням! Думаю, з класу 7-8 роз’яснювати. Є певне нерозуміння термінів «стать» та «гендер», результатом чого стають масові маніпуляції свідомістю. «Поняття «стать» і «гендер» можуть бути заплутаними. Я стикалася з тим, що навіть деякі експерти іноді використовують їх неправильно. Стать – це біологічна концепція, а гендер – соціальна. Стать описує вроджений біологічний стан жінки або чоловіка. Гендер належить до соціальних ролей та ідентичностей, пов’язаних із тим, щоб бути чоловіком або жінкою. Тобто стать стала, а гендер може змінюватися. Ніби, що тут незрозумілого, але…
Поняття гендерної чутливості системи правосуддя в суддівській освіті не нове. Як я вже згадувала, ще 2010 року ми пропонували для суддівської спільноти навчально-методичний посібник «Основи гендерної рівності», у якому авторка намагалася визначити механізми реалізації принципу рівних можливостей на практиці. Приділено увагу аналізу формуванню гендерного світогляду у працівників судової гілки влади.
Я дуже адекватно сприймаю кваліфіковану критику й завжди готова працювати над собою
Чи стикалися ви з дискримінацією за ознакою статі, які стереотипи чули на свою адресу, які стереотипи віднайшли в собі й побороли чи боретеся?
Для мене у відносинах будь якого формату дуже важливий паритет. Я дуже адекватно сприймаю кваліфіковану критику й завжди готова працювати над собою. Є таке твердження: «Для того, щоб уникнути критики, треба нічого не робити, нічого не говорити й ніким не бути», то це не про мене. Спіткнутися може будь-яка людина. Далі все залежить від неї. Я роблю, стараюся, можу помилитися, визнаю помилку і якомога швидше її виправляю. Буває, що я чую «ворожу» критику, її просто забуваю. Щодо моїх стереотипів, то я, як звичайна людина, також маю свої певні міркування, істини, за якими я живу. Ясна річ, також стереотипно мислю.
Наприклад, коли уявляла своє доросле життя, хотіла завжди мати синів. От не знаю звідки в мене таке, але вважаю, що хлопцям легше в житті. Я вважаю, що краще бути самій, ніж виховувати дитину з чоловіком, який має зовсім інше уявлення про світ (бо ти прозріла пізніше, ніж треба було). На мою думку, шлюб, у якому двоє людей не партнери – приречений. Свято переконана, що жінка, яка не розвивається, може бути нецікавою своєму чоловіку, а потім і дітям… Придумали ж пральну машину, навіть електровіник, тож якщо є можливість, необхідно вивільняти свій час для спілкування з родиною, для саморозвитку, а не контролювати кожну пилинку, яка впаде на полицю. Ну, або робити це всім разом.
Я хочу, щоб мене сприймали як професіоналку, а не просто як вродливу жінку
Ви дивовижно ефектна жінка, саме так відтворюють жінок правничої професії західні серіали, коли йдеться зокрема про корпоративних юристок, партнерок великих фірм. Чи подобаються вам правничі серіали чи книжки, чи є улюблені героїні? Між іншим, часто стикалися з тим, що до вас несерйозно ставляться тому, що ви вродлива білявка.
Дякую, звісно.
Але ж ви, певно, чули, що навіть «…великі режисери бояться красивих актрис…» відома фраза Кларка Гейбла. От і я до своєї зовнішності завжди ставилась акуратно. Одразу зрозуміла свої сильні і слабкі сторони, а старші сестри й бабусі з мамою прищеплювали мені філософію життя.
Коли я навчалася на юридичному факультеті Львівського державного університету внутрішніх справ, на ІІ курсі в нас був конкурс краси, і я зайняла перше місце. Звісно, я була б не щира, якби говорила, що я ніколи не звертала на себе увагу в сенсі краси, жіночності. Знову ж таки, не обійшлося тут без моєї мами, бо вона постійно мене хвалила. Можливо, я й не була настільки розумна чи гарна. Але жодної хвилини не сумнівалася в цих своїх «чеснотах» (усміхається). Я настільки впевнено почувалася в будь-якому середовищі, що інколи мені самій було дивно, як я знаходжу правильний вихід із тієї чи іншої ситуації. Я переконана, що це все мені вклала, донесла, показала своїм прикладом «жіноча спільнота моєї дорогої родини».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗДОБУТКИ ЖІНОЧОГО РУХУ В УКРАЇНІ: ПОСТУП ФЕМІНІЗМУ Й БОРОТЬБА ЗА ПРАВА
Тут є над чим задуматися. Не можуть дивитися на тебе як на професіоналку, коли той же ж каблук, величезне декольте, блискучі прикраси й червоні губи. Так, я розуміла, що подобаюся хлопцям. Одночасно я бачила, що й дівчатам цікаво зі мною. Якось не акцентувала на цьому увагу. Мені імпонувало – дружити, хотілось бути корисною. Скільки себе пам’ятаю, завжди була в оточенні друзів, знайомих, великих компаній. Зараз я розумію, що це був такий обмін енергетикою. Ми могли поділитися одне з одним усім, що мали: досвід, знання, навички. Це для мене було звичне спілкування. І коли мова заходила про якісь уподобання чи натяки на увагу, якось це все нівелювалося, переходило в дружбу.
Моя бабуся завжди повторювала мені: «Оксаночко, тримай фасон! Пам’ятай, людина має бути порядною, це можна реалізувати в будь-яких умовах за будь-якої влади. Порядність не передбачає героїзму, вона передбачає неучасть у підлості!»
Я й зараз спілкуюся зі своїми однокласниками, одногрупниками. Ми дружимо. Ходимо на зустрічі різні. Підтримуємо зв’язок.
Я люблю спілкуватися з людьми. Та я, певно, взагалі дуже люблю людей, хоча, що старша стаю, то обережніше до цієї любові ставлюся. Не до самих людей, вони такі, які є. Це я маю бути обачнішою, уважнішою, можливо, спостережливішою. Бо ж висновки роблю я щодо них, очікування мої щодо них, тому і працювати над собою треба мені. Якраз зараз я за таким принципом і живу.
Правда в тому, що від домашнього насильства потерпають переважно жінки й діти
Як ви вважаєте, чим обумовлене нерозуміння суспільством домашнього насильства як злочину? Чому частіше про це кажуть як про родинне нерозуміння, побутовий конфлікт чи сварку? Що вам важливо зауважити на цю тему?
Тема домашнього насильства піднімається у програмах підготовки суддів практично в кожній групі. Ми навіть окремі семінари проводимо на цю тематику. Я завжди акцентувала на тому, що справа в суді щодо насильства в сім’ї – це вже непоправимий факт, якому передувало багато різних історій.
Тішуся, що криміналізована ця стаття й виділено декілька видів домашнього насильства. І вже зараз це почало працювати. Я пам’ятаю перші наші грудневі семінари 2018 року «Нове законодавство України щодо протидії домашньому насильству», які були жваві дискусії в суддів, особливо про те, як довести психологічне насильство.
Сьогодні я бачу дуже багато зробленої роботи в цьому напрямку! Що з боку поліції, що адвокатури (безоплатної правової допомоги тощо). Психологи, різні громадські та волонтерські організації спільними зусиллями стають на захист усіх постраждалих від домашнього насильства. Але я розумію, що це лише початок. Багато хто до кінця ще досі не усвідомив, яка це проблема у, здавалося б, сучасному європейському суспільстві. До мене телефонують жінки або подруги чи сестри жінок, постраждалих від домашнього насильства і питають – що робити? Ви знаєте, я щаслива від того, що маю можливість допомогти хоча б контактами людей, які точно спробують вирішити ту чи іншу проблему! У Львові є куди звернутися і є кому допомогти, коли жінка опиниться у прикрій ситуації. Думаю, ви звернули увагу, що я все ж таки говорю «жінка». Бо правда в тому, що від домашнього насильства потерпають переважно жінки й діти.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: КАТЕРИНА ПАВЛІЧЕНКО: ПОДОЛАННЯ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА — ЦЕ ПРІОРИТЕТНЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ МВС
Домашнє насильство – це не побутова сварка! Це не родинне непорозуміння!
Мама одного разу мені сказала «…чоловіку можна пробачити багато чого, але насилля – зась! Образивши раз – наступний не змусить тебе чекати. І образа може бути різна!» Тому моя особиста думка, що мудрість Жінки якраз і полягає в умінні не терпіти. Звісно, це непросто. Необхідно мати тил/захист… І зараз він є! Це настільки велика проблема, що для цього необхідно витратити більше часу і для розмови також.
Хочу, щоб мене правильно зрозуміли. Я не перекладаю всю відповідальність на жінку. Лише зараз на державному рівні починають про це говорити вголос. Є чудова книга «Про що вона мовчить», написана жінками для жінок. Я рекомендую її прочитати кожній жінці, яка замислилася… чому? Щиро шкодую я сама, що не мала в руках її ще в далекому 2012, 13 році, адже також пережила непросте розлучення. Погоджуюся, є різні обставини, як от, наприклад, нема підтримки з боку родини, фінансова нестабільність, жалість – може бути безліч причин… Щиро скажу, коли відповідаєш сама за себе, тут усе просто – або «так», або «ні». Але коли є діти, які автоматично стають свідками, учасниками, залежними і страждають від того, що бачать – тут треба добре подумати. Ще раз зазначу, що рівень інформативної допомоги жінкам, які страждають від домашнього насильства, зараз настільки різновекторний, що за бажання можна віднайти відповіді на всі запитання. Розмова з психологом, зустріч із жінкою, яка знайшла в собі ресурс змінити своє життя, консультація з юристом з правових питань.
Головне – віра в себе! Головне: розуміння – я в себе одна! Головне: усвідомлення – що ваші діти нікому, крім вас, не потрібні! Головне: прийняття – проблема нікуди не дівається! Головне: пам’ятати – сьогодні вже не буде, а завтра – може не настати!
Рут Гінзберг вирізнялася чітким та метафоричним мовленням, зрозумілим різним аудиторіям. Уявіть, що ви виступаєте перед жінками, які хочуть стати суддями. Якою була б ваша промова?
Одразу так і не зорієнтуєшся, адже я вже зазначала, що для мене суддя не має статі. Якщо мені оперувати своїми принципами в житті, то будь-яка діяльність дорослої людини вимагає невичерпного ресурсу. Різні фактори впливатимуть на її діяльність і можливість розвитку. Але якщо жінка все ж таки обрала цей фах, вона дуже смілива.
«Дорогі майбутні судді! Вітаю вас зі здійсненням вашої мрії! Мрія бути суддею, гарантом для людей та стояти на захисті їхніх прав і свобод, бути еталоном правди, справедливості й честі… чи складно це? «Ваша Честь»… А як це?..
Суддя, яка перестає бути чесною з собою, втрачає себе
…Бути справжньою суддею – це бути чесною насамперед із собою, але це не буде легко.
І, якщо це покликання, то надзвичайно важко здійснювати це в часи непевності, реформ та змін, які ми переживаємо тепер. Можливо, ви подумаєте, що на перший погляд набагато легше й комфортніше пристосуватися до змін, прилаштуватися до зовнішніх обставин, відмовитися від усвідомлення абсолютної правди, але ви повинні зрозуміти, що суддя, яка перестає бути чесною з собою, втрачає себе. Ви вже не раз мали можливість переконатися, що життя не завжди дозволяє нам іти безперешкодним шляхом, це радше незрозумілі пазли, які висипалися з різних упаковок. Тому кожне ваше рішення важливе та одностайне, саме такої форми і саме такого змісту. Але все одно – ми не можемо до кінця бути впевнені, чи чинимо правильно, ми можемо взяти не той пазл, почати складати не ту картинку або ж піти іншим шляхом, обравши не ту дорогу… Попереду буде ще багато випробувань.
Але я впевнена, що прислухаючись до себе, до свого внутрішнього голосу, який народжується в кожному з нас та маючи відповідний досвід, ви подолаєте непостійність і плинність своєї історії, зможете осилити важкий і тернистий шлях до самовдосконалення та отримаєте внутрішнє задоволення від виконання свого обов’язку… бути суддею! Бажаю вам не стати заручниками власних думок, емоцій та бажань, керуватись зваженими рішеннями, а не спонтанними поривами! Щиро зичу вам внутрішньої сили та можливості не залежати від карколомних змін довкола і гідно пройти всі перипетії, які стоятимуть на шляху до вашої мрії!»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Анна Мостецька: Хотілося б, щоб гендерночутливий підхід став звичним для тону комунікацій будь-якого державного органу
І на завершення хочу сказати, що наше життя – це пазл із ухвалених нами рішень. Ніхто не зможе зрозуміти краще за нас самих, чого ми хочемо, яку картинку бачимо ми в результаті. Єдине, про що шкодую зараз, що не була надто наполеглива в юності, і мама була недостатньо наполеглива щодо мене. Зараз намагаюся цієї помилку не повторити зі своїм старшим сином. Оскільки мені багато чого давалося дуже легко, і я цим, щиро кажучи, користалася. Я впевнена, що приділяючи більше уваги певним речам, я могла б досягнути ще чогось у нашому такому відкритому світі, над цим я працюю зараз.
Наприклад, над вивченням іноземної мови. Хоча зараз це робити надзвичайно важко, оскільки дуже багато додаткових «опцій», які забирають найкращий ресурс. Це родина, робота, близькі і, звісно, відпочинок. Часу не повернеш – це доведена істина віками. А ми, в силу своєї наївності, думаємо, що його багато і ми все встигнемо. Це не так.